Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.
У дворі нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я навіть не пам"ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...
Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким деревом.
- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла свої ягідки, наше улюблене ласування.
-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.
-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.
-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.
Перші сонячні промені розбудили землю. Вона ніби й чекала цього: посміхнулася до сонця своїми весняними травами, прокинулись і підняли голівки ніжні квіти.
Але найпершими, хто привітав ранок, були, звичайно, пташки. З першим сонячним промінням вони своїми дзвінкими голосами розбудили все навколо, сповістивши, що настав ранок, побігли весняні струмочки, трави підняли свої пагони, дерева розкрили квітучі суцвіття, очікуючи бджіл – медоносів.
Прокинулась природа, розбудила землю. А їй тепер не до відпочинку: треба набратись сил для щедрих врожаїв, напитись вдосталь водички перед засушливим літом, ввібрати в себе стільки сонячного тепла, щоби вистачило і рослинам, і тваринам, і людям аж до нових морозів.
Весняний ранок гарний і веселий. Він є символом оновлення всього живого, адже позаду лишилась зима і минула ніч. Здається, ніби все погане лишилось там, за обрієм, лишилось спогадом. Вранішнє сонце розвіяло хмари і сумніви, подарувало надію на радість, на нове життя.
