Разом пишемо: частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): аби́що, аби́як, аніскі́льки, анітро́хи, анічогі́сінько, анія́к, деда́лі, де́коли, де́котрий, де́що, чимале́нький, чима́ло, щове́чора, щогоди́ни, щоде́нно́, щодня́, щодоби́, щоду́ху, щонайкра́щий, щопра́вда, щора́зу, щоси́ли, якби́, якнайшви́дше, якомо́га, якщо́ тощо.
Окремо:
Ні в кого, як то, ні в кого, коли б то, все ж, таки пішов, дарма що.
Пояснення правопису: Частки би (б), же (ж), то (вказівна), ось, он звичайно пишуться окремо від інших слів: сказав би, зроби ж, адже ж, як же бути, що то за, ось як, ось коли, он куди, он який. Частку що, коли вона стоїть після слова, до якого відноситься, пишемо окремо: тільки що, поки що, ледве що, дарма що, хіба що.
Добрі люди її не забували: то стара тітка прийде розважитись, то дівчата прибіжать, нащебечуть
Речення складне, сполучникове, складносурядне. Має три граматичні основи: люди не забували, тітка прийде розважитись, дівчата прибіжать, нащебечуть. Прості речення пов*язані між собою повторюваним розділовим сполучником сурядності "то". Двокрапка після першої частини ставиться тому, що два наступні речення пояснюють те, про що говориться в попередньому.
Перше речення: розповідне, неокличне, двоскладне, поширене, повне. Підмет - люди, вираж. іменником, присудок(простий дієслівний) - не забували, виражений дієсловом з часткою, означення - добрі, вираж. прикметником, додаток - її, вираж. займенником. Друге речення: розповідне, неокличне, двоскладне, поширене, повне. Підмет - тітка, вираж. іменником, присудок(складений дієслівний) - прийде розважитись, виражений допоміжним дієсловом "прийде" у особовій формі та доданим до нього головним дієсловом "розважитись" у формі інфінітива. Стара - означення, вираж. прикметником. Третє речення: розповідне, неокличне, двоскладне, непоширене, повне, підмет - дівчата, вираж. іменником, однорідні присудки - прибіжать, нащебечуть, вираж. дієсловами. Між однорідними присудками ставимо кому Між другим і третім простими реченнями кому ставимо, тому що є повторюваний сполучник "то" [ ]: то [ ], то [ ]
Разом:
Деякий, щоправда, нікогогісінько, ніхто, нізащо, нізвідки, абиде, неабиякий, неабихто, неабиякий, якнайдорожче, нібито, абитільки, отож, ніби, чимдуж, неначебто, немовбито.
Пояснення правопису:
Разом пишемо: частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): аби́що, аби́як, аніскі́льки, анітро́хи, анічогі́сінько, анія́к, деда́лі, де́коли, де́котрий, де́що, чимале́нький, чима́ло, щове́чора, щогоди́ни, щоде́нно́, щодня́, щодоби́, щоду́ху, щонайкра́щий, щопра́вда, щора́зу, щоси́ли, якби́, якнайшви́дше, якомо́га, якщо́ тощо.
Окремо:
Ні в кого, як то, ні в кого, коли б то, все ж, таки пішов, дарма що.
Пояснення правопису: Частки би (б), же (ж), то (вказівна), ось, он звичайно пишуться окремо від інших слів: сказав би, зроби ж, адже ж, як же бути, що то за, ось як, ось коли, он куди, он який. Частку що, коли вона стоїть після слова, до якого відноситься, пишемо окремо: тільки що, поки що, ледве що, дарма що, хіба що.
Через дефіс:
Хтось-то, як-от, хтозна-як, хтось-таки, хтось-якось.
Пояснення правопису: Через дефіс пишуться частки казна-, хтозна-, будь-, -небудь, -бо, -но, -то (підсилювальна), -от, -таки: казна-який, хтозна-де, будь-де, де-небудь, скажи-бо, слухай-но, якби-то, отакий-то, як-от, вивчив-таки.