1. Більшість цих розпоряджень виконана. 2. Половина працівників заводу захворіла на грип. 3. Завод уклав договір на продаж оргтехніки. 4. Провести наступний інструктаж з техніки безпеки у листопаді цього року. 5. Заява в одному примірнику. 6. Повноваження посла України закінчуються у травні 1998 р. 7. Потрібно написати свою біографію. 8. Письменник відтворив образ. 9. На заводі з’явилась вакансія. 10. За чотири години. 11. Авангард. 12. Це явище прогресивне. 13. На 20 травня ситуація виникла складна. 14. Ми дотримуємось такої ж думки.
как то так
Объяснение:
Рідний край — це рідна земля, місце, де ти народився та пройшли твої дитячі роки. Це та вулиця, той будинок, з якого щоранку біжиш до школи й куди повертаєшся. Там вільно дихається, там легко й радісно жити. І не важливо, чи буде це хатина в тайзі, шістнадцятиповерховий велетень на березі великої ріки або юрта в далекій тундрі.
Рідний край часто асоціюється з дорогим і милим серцю містечком. Спогади про його вулички й дворики занурюють у безтурботне дитинство. Це час мрій і фантазій, що пов’язаний з відчуттям абсолютного щастя.
Рідний край — це твоя батьківщина, твій рідний дім, де жила чи живе твоя сім’я. Це рідна природа, рідна земля — все те, що глибоко врізалося в пам’ять на все життя і зберігається в душі як найпотаємніше. Батьківщиною може бути все: будинок, вулиця, село, місто, країна. Однак це не тільки географічне положення. Це більш широке поняття, що не обмежується власним будинком або певною територією. Народ, рідна мова, традиції, культура, рідна природа — це все те, що ми уявляємо, коли говоримо слово «Вітчизна».
У будь-якому куточку рідного краю ти відчуваєш себе потрібним. Адже тут тебе люблять та на тебе чекають. Тут тебе розуміють і ти можеш бути самим собою. Це дуже цінно у наш час.
Отже, рідний край — це не місце на карті, це кохання в серці на все життя.
Г: - Привіт, Марічко!
М: - Й тобі привіт, Ганнусю! Як же я рада тебе бачити!
Г: -Так, де б ми ще зустрілися, якби не в цій крамниці.
М: - Та й не кажи. Дивно це, в школі були найкращі подруги, а вже майже п'ятнадцять років як не бачилися, хоч і обіцяти під час випускного вечора телеіонувати одна одній. Як ти? Як справи? Я чула ти заміж вийшла.
Г: - Та це вже було 10 років тому. А зараз в мене вже двоє синів, одному 3 роки, другому дев'ять. А чи є сім'я в тебе?
М: - В мене лише дванадцятирічна донька.
Г: - А чоловіка хіба не було?
М: - Був, але покинув нас, вибач, не хочу про це згадувати.
Г: - Вибач, будь ласка. Я не знала.
М: - Нічого. все вже в минулому. А де ти працюєш?
Г: - Як і мріяла, я лікар-педіатр в районній лікарні.
М: - Яка ти молодець, пішла все ж таки до своєї мрії, а я пам'ятаю й зараз як в одинадцятому класі ти постійно вагалася, чи вийде з тебе гарний лікар чи ні. А я ось працюю вчителькою англійської мови в школі.
Г: - Але ж ти мріяла бути перекладачем?!
М: - Та що з того, то було дуже давно. Не вийшло в мене, ось і все.
Г: - Зрозуміло. а когось з наших бачила?
М: - Бачила нещодавно Павла, пам'ятаєш, він тобі страшенно подобався в старших класах?
Г:- Не нагадуй, в нього була половина з дівчат нашого класа закохана, а в нього вже тоді дівчина була, не пам'ятаю вже як її звали.
М: - Її звали Ірина, вона за нього заміж вийшла. В них все добре.
Г: - Звідки знаєш?
М: - Кажу ж, бачила Павла нещодавна. Питав до речі про тебе, сказала, що не бачились давно, він здивувався дуже.
Г: - Зрозуміло. А я дуже часто згадую наш клас, як ми з тобою сиділи на першій парті й всеодно непомітно списували контрольні, пам'ятаю що сми завжди сміялися, т постійно жартувала, за що вчитель фізики часто виганяв нас з класу.
М: - Я теж це пам'ятаю, а особливо як ми кілька разів усім класам втікали з уроків. Шкода зараз класного керівника, що так мучився з нами.
Г: - Так, Валерій Миколайович гарний був вчитель і людина теж гарна, завжди нас розумів, до Я чула, він усе ще працює?
М: - Так, ми з ним працюємо в одній і тій ж школі.
Г: - Зрозуміло. Вибач, Марічко, мені вже бігти треба. Була рада тебе побачити. Буду рада зустрітися ще. Ось мій номер та адреса, сподіваюсь ти зателефонуєш, або прийдеш в гості.
М: - неодмінно, бувай!
Г: - Не кажи бувай, бо так ми п'ятнадцять років тому сказали одна одній на випускному вечорі. Тож до зустрічі!
М: - Звісно. До зустрічі!
Вибач, нічого кращого не можу придумати)