Швидко ж забувається тяжке і страшне пережите людиною! А от широке пшеничне поле, витолочене танками, грузовиками та самоходами, обняте жахною загравою на якому молодий лейтенант Максим Дробот із снайперською гвинтівкою в руках задихався повітрям, отруєним від вибухів мін та снарядів, мабуть ніколи не забудеться. І от у цей час Максим побачив на дозрілому, незжатому полі три довгі колоски пшениці, що вирізнялися з-над усіх. Міцні, заярілі вони височіли над ланом, пружно тяглися колючим вусами до сонця... Вогонь підбирався все ближче й ближче, полохливі язики полум'я то здіймались з повітря, то падали ниць, розвихрюючись, випалюючи довкола усе до чорного тла. А колоски стояли!
А - Привіт, друже! Я справи? Б - Та ніяк, не можу зрозуміти, у чому щастя? І гроші є, і друзі, а щастя немає... А - Ти зрозумій, щастя це те, що не можна запозичити, це те, що кожен обирає для себе... Б - Не зрозумів... А - Ну... Наприклад, для одного щастя в грошах, а для другого у навчанні, для третього у здоров*ї, четвертого у успіхах. Розумієш? Ти можеш обрати для себе ціль і після її досягнення ти станеш щасливим. Б - Тобто? Я просто захочу взяти печиво, візьму його і буду щасливий? А - Твоє щастя - твоє діло. Ти сам свого щастя коваль. Щастя... Це поняття абстрактне, його не можна побачити, не можна понюхати, але можна відчути! Тебе одразу переповняють емоції, в душі ти починаєш світитись! Якщо це печиво тобі так необхідне і ти його отримав, то ти щасливий. Ти сам зрозумієш коли ти щасливий... Це лише твоє діло і втручатись маєш тільки ти! Б - Я усе зрозумів, я щасивий, що маю такого друга як ти! Дякую, друже! Хочешь 3 доллара скинь) Z149759548707
Як усе те давно було... І чи взагалі було?
Швидко ж забувається тяжке і страшне пережите людиною! А от широке пшеничне поле, витолочене танками, грузовиками та самоходами, обняте жахною загравою на якому молодий лейтенант Максим Дробот із снайперською гвинтівкою в руках задихався повітрям, отруєним від вибухів мін та снарядів, мабуть ніколи не забудеться. І от у цей час Максим побачив на дозрілому, незжатому полі три довгі колоски пшениці, що вирізнялися з-над усіх. Міцні, заярілі вони височіли над ланом, пружно тяглися колючим вусами до сонця... Вогонь підбирався все ближче й ближче, полохливі язики полум'я то здіймались з повітря, то падали ниць, розвихрюючись, випалюючи довкола усе до чорного тла. А колоски стояли!
Р.s: вибачте, якщо щось не так