«Пам’ять ( іменник) кожної(прикметник) людини (іменник) працює (дієслово)по-своєму(прислівник). Не тільки(прислівник) краще(прислівник) чи(сполучник) гірше(прислівник), а (сполучник)саме по-своєму(цілий прислівник), у (прислівник )залежності(іменник) від її(займенник) індивідуальних(прикметник) особливостей(іменник). У (прислівник)сучасній(прикметник) психології(іменник) визначають (дієслово)такі її(займенник) три(числівник) види(іменник): образну(прикметник), емоційну(прикметник) та(сполучник) логічну(прикметник).
Образна (прикметник)пам’ять (іменник)зберігає (дієслово)запахи (іменник)моря іменник)й(сполучник) диму(іменник), смак (іменник)хліба (іменник)й(сполучник) цукерок(іменник), обриси (іменник)гір(іменник) і (сполучник)зліт(іменник) літака,(іменник) м’якість(іменник) вати(іменник) й(сполучник) холод(іменник) металу(іменник), колючість( іменник) шипів( іменник )і (сполучник) тепло (іменник)рукостискання(іменник).»
Объяснение:
ответ справа от слова в скобках
Жодна інша пора року не радує око таким багатством кольорів та відтінків, хоч кожна по-своєму красива. Осінь недарма називають золотою – особливо в жовтні, коли листя на деревах стають усіх можливих кольорів – лимонно-жовті, жовтогарячі, золоті, червоні та насичено-багрові. А берези та верби ще й досі зберігають своє свіже зелене вбрання. Найбільш яскравий і сонячний жовтий колір з-поміж усіх має листя ясеня. Це моє улюблене дерево. Мені подобається прогулятися в парку ясного жовтневого дня, коли навіть повітря виблискує якоюсь дзвінкою прозорістю, над головою розкидається безмежне синє небо, а де-не-де поміж гілок проглядають червоні ягоди достиглої горобини.
Така барвиста пора осені настає раптово та швидко минає. На зміну їй приходять дні, коли дивишся на світ ніби крізь сіру вуаль дощу. І приглушуються барви, відтінки, заспокоюється, готуючись до зимового перепочинку, природа. Небо опускається нижче, листя стає коричневим та посохле падає нам під ноги.
Проте недарма співається в пісні, що у природи немає поганої погоди.
Объяснение: