Колись дуже-дуже давно,восени,якщо я не помиляюсь, йшли надзвичайно сильні дощі. Вродливі дівчата і хлопці бігали по лужах. Одна дівчина дуже сильно заплямувала свою сукню,пригаючи через лужу,та ії однокласники почали сміятися з неї. "Не насміхайтеся"-благала вона. Ії однокласники ще не старіли,але вже були слабкими і злими у душі. Нарешті,колись може вони й зрозуміють,що треба бути добрішими. Час же не повертається назад. Вони будуть пам'ятати,як вони голосно-приголосно насміхалися з дівчат. немає нічого краще за добро. Треба менше робити зла. тоді і небо над головою стане ясніше. Сонце буде світити ясно-ясно. і життя стане щасливішим.
Одинатикоасниці на перерві -Привіт,подруго! -Привіт,як ся маєш? -Все добре,ти сама як? -Добре,вирішила вже до якого вузу вступатимеш? -Так,хочу стати дизейнером одягу -Не знала,що ти маєш творчі здібності,ти ходиш до художньої школи? -Рік назад закінчила,а ти куди вступатимеш? -Я ще з дитинства мрію стати лікарем-хірургом,але не знаю чи складу екзамени -У тебе все обов'язкого вийде,головне вірити в себе -Дякую за підтримку,чому обрала саме цю професію? -Мені подобажться створювати щось нове,цікаве та незвичне,а батьки схвалюють твій вибір? -Звісно,вони поважають його та підтримують мене -Це найголовніше,ой вже дзвінок -Пішли у клас швидше
