Спочатку хочеться зазначити, що багато творів Тарас Шевченко присвятив описам рідної природи. Він був справжнім патріотом, а тому любив свою країну понад усе. І, звісно ж, не міг залишитися байдужим до її краси.
У поезії «Над Дніпровою сагою» природа живе своїм власним життям. Вона ніби оживає перед поетовим оком, набуваючи людських рис. Читаючи цей вірш, я ніби бачу бурхливий Дніпро, який біжить у далечінь, а по його берегах розкинули віти пишні дерева:
Над Дніпровою сагою,
Стоїть явор меж лозою,
Меж лозою з ялиною,
З червоною калиною.
Старий явір поет порівнює із козаком, що у самоті й посивів:
Стоїть старий, похилився.
Мов козак той зажурився.
Що без долі, без родини,
Та без вірної дружини…
Інші ж дерева, навпаки, порівнюються із молодими дівчатками, у яких ще попереду ціле життя, а тому вони безжурні й сміхотливі, співають пісень й не думають ні про що погане:
А калина з ялиною
Та гнучкою лозиною,
Мов дівчаточка, із гаю
Виходжаючи, співають…
Мені здається, що поет дуже влучно порівняв шелест листя із співом. Саме таке порівняння підсилює враження, ніби природа справді оживає. Узагалі, настрій цієї поезії досить веселий та бадьорий. Природа, яка в ньому змальована, ніби розцвітає яскравими барвами в кожному рядку.
Зовсім інше враження справляє уривок з поеми «Княжна» — «Зоре моя вечірняя». Увесь вірш нагадує ліричну пісню або колискову. Природа, яка постає перед очима читача, набуває якихось казкових, чарівних рис. Кожний рядок ніби віщує щось недобре. Це враження підсилюється образами нехрещених дітей та вовкулаки, а також криками сичів:
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.
Яку полі на могилі
Вовкулак ночує,
А сич в лісі та на стрісі
Недолю віщує…
Природа у вірші ніби відпочиває від денної суєти: сонечко сідає за гори, дерева розпускають віти на води Дніпра, лише сон-трава розпускається вночі й цвіте чарівливим цвітом:
Як широка сокорина
Віти розпустила…
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти…
Тарас Шевченко досить оригінально відобразив красу рідної природи-неньки у своїх поезіях. Складається враження, що природа справді оживає. Я вважаю Тараса Шевченка справжнім митцем рідного слова.
ано зійшло ласкаве весняне сонце, розбудивши природу та людей. Воно ковзнуло за стовбурам та гілкам дерев, кинувши довгі чорні тіні на землю. Тихо та спокійно навкруги. Ні шуму автомобілів, ні голосів людей, тільки дзвінкі пташині пісню наповнюють свіже ранкове повітря.
Пернаті вже повернулися з теплих країв та принесли з собою тепло та багато цікавих новин. Спочатку чутно самотнє неголосне щебетання, потім до нього приєднується ще один несміливий сонний пташиний голосок. Потім ще та ще. Легкий подих вітру ворушить гілля дерев, на якому тільки почали розпускатися молоді листочки.
Прокидаються дерева та квіти, піднімають свої голівки кульбаби, вітаючи сонце. Небо яскраво-блакитне, по ньому швидко пливуть хмаринки, ніби спізнюючись на важливу зустріч. Сонце ще невисоко, воно підсвічує хмари знизу.
Прокидаються і люди, вони відкривають вікна, впускаючи бадьористе весняне повітря в кімнати. Пахне теплою вологою землею, свіжою зеленню, ароматом квітів. Потім люди виходять на вулицю та йдуть на роботу або навчання, легко одягнені, з весняними посмішками на обличчях. Піднімаються жалюзі на вітринах магазинів, відкриваються двері установ, наповнюються людьми зупинки автобусів і трамваїв. Все вище піднімається сонце, все яскравіше світить, наповнюючи життєдайною енергією все навколо.
достиглий абрикос - на достиглому (достиглім) абрикосі,
переповнений трамвай - у переповненому трамваї,
тремтяче марево - у тремтячому (тримтячім) мареві,
захоплюючий фільм - у захоплюючому фільмі,
синіюче небо - у синіючому (синіючім) небі,
вимите вікно - у вимитому (вимитім) вікні.