Одного дня полетіла зозуля води напитися до струмка. Прилітає, а там дівчинка плаче, бо черевички загубила. І зозулі її шкода стало, думає, як до дитині.
Полетіла шукати. «А якого ж розміру вони мають бути? — подумала зозуля, —мабуть, такі, як на мої лапки».
Пішла до павука, пошила швиденько нові черевички, у нього вдягнула і полетіла до дівчинки. Але по дорозі погубила їх, бо виявилось, що вони трішки більші за її лапки. Заплакала зозуля. Шукала і не знайшла, бо вони квітами стали.
Дивиться, іде та дівчинка, смутна така. А побачивши сині квітки, стала їх рвати. Дуже зраділа дівчинка і на душі їй стало весело та добре, навіть забула про своє лихо. Зраділа і зозуля, закувала від радості тай розповіла їй історію про пошиті павуком нові черевички, які перетворилися на сині квіти.
Отака була розумниця зозуля. Якби можна, то зорі б з неба дістала, тільки б добре жилося усім людям.
З того часу, ранньої весни, на лісових галявинах, розцвітають квіти, які в народі називаються зозулині черевички.
Мою маму звати Інна Іванівна. Це молода, сучасна та енергійна жінка, яка дуже любить свою родину. Мама - берегиня домашнього вогнища, яка завжди ставить інтереси родини вище за свої. Матуся смачно готує та любить приймати гостей.
Мама працює в соціальній службі. Вона дуже чуйна та щира. Люди завжди дякують мамі за до Через матусину лагідність у неї чимало товаришів. Інна Іванівна завжди усім допомагає, підтримує, співчуває.
Для мене з моєю сестрою Сашею матуся - не просто людина, що живе поряд та готує їсти. Це справжній друг, на якого можна покластися, якому можна довіритись. Моя мама - найкраща жінка в світі, найдорожча та найрідніша людина.
Н.В тисяча сімсот дев‘яносто п‘ять
Р.В тисяча сімсот дев‘яносто п‘яти
З.В тисяча сімсот дев‘яносто п‘ять
Д.В Тисячі сімсот дев‘яносто п‘яти
О.В Тисячу сімсот дев‘яносто п‘ятьма
М.В На тисячу сімсот дев‘яносто п‘яти
Пояснення: