1 Почувши це слово, ми бачимо передову лінію боротьби. 2 Збираючись вечорами в хаті-читальні чи в когось з односельців, вони будували плани на майбутнє. 3 Пройшовши важку школу випробувань, Давид Мотузка остаточно сформував ідейні переконання. 4 Чита¬ючи роман,я відчуваю, як серце наповнюється болем. 5 Будучи перевірені часом, їх почуття стали міцнішими. 6 Шукаючи того будинку, ми не помітили, що нас застала ніч. 7 Повернувшись зі школи, він бів радісно зустрітий собакою. 8 Пропустивши багато занять, ми не змогли так швидко наздогнати прогаяне. 9 По¬вернувшись з роботи, вони хотіли відпочити. 10 Змагаючись між собою, бригадам вдалося закінчити завдання достроково.
Дмитрик. Бабусю, ми були сьогодні в музеї і бачили фігури кам’яних баб. їх привезли туди з наших південних степів. Уявляєш, їм уже дев’ять чи десять століть! Яся. На деяких я побачила разки намиста. Не справжнього, а висіченого з каменю. Бабуся. До каміння в наших далеких пращурів була особлива увага. Камінню поклонялися, його боялися, йому приносили жертви. За давніми народними віруваннями, каміння могло народжувати людей, а люди могли перетворюватися на каміння. Яся. То, може, ці кам’яні баби — люди, перетворені на каміння? Бабуся. Таке, очевидно, буває тільки в казках. Але в нашій мові є багато цікавих висловів. У них згадують нібито про каміння, а насправді говорять про характер людини. Кажемо, що хтось має кам’яне серце, тобто це про байдужу, нечуйну людину, яка не відгукується на чужий біль. Дмитрик. Я ще чув: «Вона закам’яніла». Бабуся. Так кажуть, коли хтось дуже злякався, почув страшну звістку. Яся. У кам’яних баб серця не було, але, мені здається, вони відчували час — усі віки, які проминули на цій землі. Запам’ятаймо!
