(С)ашко в гостях у (А)ндрія.
С. - Привіт Андрію.
А. - Привіт Сашко. Заходь.
С. - Як справи?
А. - Чудові справи. А в тебе?
С. - Теж.
А. - Як чудово, що ти прийшов до мене. Ми зможемо пограти на комп"ютері.
С. - Я люблю грати на комп"ютері.
Мама Андрія. - Привіт Сашко. Добре, що ти прийшов до нас у гості. Ну хлопці йдіть на кухню пити чай.
А. - Сашко ходімо зі мною.
С. - В тебе затишно.
А. - Дякую. А до скількох годин ти будеш грати у мене?
С. - До сьомої години вечора.
А. - Чудово. Тоді ходімо грати. У нас ще багато часу.
НЕ СУДИТЕ СТРОГО ПИСАЛА САМА((ЕСЛИ НЕ НРАВ НЕ УДАЛЯЙ
-
Привіт,
Сергію! Я бачу, ти в навушниках. Що зараз слухаєш?
-
Привіт,
Артеме! Новий альбом гурту "Бумбокс".
-
І як
тобі?
-
Дуже
подобається. Я взагалі люблю цей гурт.
-
А яка
твоя улюблена пісня?
-
"Люди".
Там співається про те, що ми стаємо людьми тільки тоді, як дуже сильно любимо.
А що ти слухаєш з українського?
-
Я
дуже люблю слухати "The Hardkiss". До речі, у них вийшла нова пісня під назвою "Журавлі".
-
Круто,
але я ще не встиг послухати нову пісню. Скинеш мені її, щоб я не забув?
-
Так,
звичайно. До зустрічі!
-
Бувай!
Моя мама працює вчителькою молодших класів. Кожного дня вона дуже рано прокидається, будить мене, ми швиденько снідаємо і йдемо до нашої alma mater.
Мама, а точніше Лариса Василівна, як її усі називають у школі, дуже любить свою роботу. А як інакше можна пояснити те, що вона цілими днями стоїть біля дошки, ходить з указкою між рядами непосидючих першокласників і не втомлюється повторювати їм, що три додати п’ять буде вісім. На перервах їй теж не до відпочинку. Треба і до їдальні малих відвести, і до наступного уроку підготуватися, і встигнути хоча б якісь зошити перевірити, щоб вдома менше роботи було. А ще: знайти олівець, який загубив Тарас Нечипоренко, склеїти зошит у Оленки Кутової, який хтось ненароком розірвав, заспокоїти братів-близнюків Іллюченків, що знову побилися, насварити Андрія Вавілова за розбитий магнітофон на уроці англійської мови, відтерти клей із жакета у Насті Петрової, і ще, і ще, і ще.
Мама працює у школі вже 17 років. За цей час у неї накопичилося багато подяк і грамот, їй присвоїли звання «почесний вчитель». Але це все не головне. Найголовніше те, що її професія – це її покликання.
Якщо твоя мама не вчителька - вибачай, наступного разу пиши вже і професію батьків :))... бо не знала від чого відштовхуватися коли писала ))