На хвилі історичних припливів і відпливів Тарас Шевченко то приходить до нас, як велике сонце; то віддаляється, як далека зірка, від якої залишається сама назва. Удаюсь до цього космічного порівняння не задля звеличення. У нашому мікросвіті справді живе макросвіт. На нас діють його закони, навколо нас витають, нас будять і опромінюють вічні супутники — носії Духу. Істину вчення Григорія Сковороди про єдність трьох світів — мікросвіту, макросвіту і світу Біблії — ми гостро відчули в XX столітті, коли .від утрати цього третього світу почали розпадатися і глухнути перші два. Ми стали ворогувати з природою і з собою.
Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприймання, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу,, втілює його гідність, дух і пам’ять. Отже, Шевченко в нас більше ніж великий поет — він національний пророк і мученик, розіп’ятий і воскреслий. Нині, коли Україна стала місцем найжорстокіших експериментів віку, великою Чорнобильською притчею, Шевченкове сонце зазирає нам у вічі так, як ще ніколи.
Написавши слово «Бог» з малої літери у всіх виданнях «Кобзаря», наш лютий час дав свій антишевченків-ський ключ до книги. Справа в тому, що таке переосмислення центрального образу перевернуло призму Шев-ченкового світосприймання і здрібнило великі світила Шевченкового світу — Любов, Істину, Волю, Добро, Матір, Україну. Актуальність Шевченка сьогодні не в тому, що він порушував великі вічні питання або дав нам відповідь на них,- кожне покоління мусить(само шукати відповіді на питання, поставлені часом. Нині ми повертаємося лицем до загальнолюдських цінностей, а отже, й до Шевченка.
г) Краще погано(що робити?) їхати, ніж добре(що робити?) йти.