Смотрю на птиц я и молчу,
Боюсь обмолвиться, хоть словом!
Летят, летят они назад -
Летят домой к родным гнездовьям.
И гордый аист на трубе,
Стрекочет что-то о далеком,
О затерявшейся земле
На карте мира, где я небыл...
А рядом ворон на столбе
Бросает наземь свой орешек,
Чтобы разбивши скарлупу -
Достать превкуснейшую "кашку".
Кружиться в небе ястребок
Ищя мышей и змей сонливых,
И даже смелый голубок
Боится лап его орлиных!
Идет весна, цветут сады
И вьются гнезда по округе...
А я молчу, молчу, молчу -
Ведь вновь потом закружит вьюга!
А) ето точно .
Вот стих
Ой не крийся, природо, не крийся,
що ти в тузі за літом, у тузі.
У туманах ти сниш... А чогось так сичі
розридалися в лузі.
Твої коси від смутку, від суму
вкрила прозолоть, ой ще й кривава.
Певно, й серце твоє взолотила печаль,
що така ти ласкава.
А була ж ти — як буря із громом!
А була ж ти — як ніч на Купала...
Безгоміння і сум. Безгоміння і сон.
Тільки зірка упала...
Ой там зірка десь впала, як згадка.
Засміялося серце у тузі!
Плачуть знову сичі... О, ридай же, молись:
ходить осінь у лузі.