Одного весняного ранку ми пішли у ліс насолодитись свіжими пахощами лісу. по дорозі нас спіткала дуже наприємна ситуація, ми побачили посеред галявини поранене оленятко, воно потрапило у мисливський капкан і жалібно скавуліло, нам стало дуже шкода його. ми підійшли, взяли велику палицю, розкрили цю страшну річ і втягнули кінцівку оленятка. воно одразухотіло втікти від нас, але біль був більш нестерпніший і воно впало на землю. тобі ми взяли його до себе до дому і на протязі кількох тижнів лікували його
Іноді доводиться чути, ніби мова - найлегший предмет у школі. Мовляв, це щось загальновідоме, само собою зрозуміле, тому її викладати може будь-хто, не те, що математику. Але яка це прикра помилка, якої великої шкоди такий погляд завдає освіті й вихованню!Насправді ж викладання мови - найважча справа. Викладати цей предмет повинні найздібніші й найталановитіші. Бо це не просто передача знань, практичних умінь, навичок. Це передусім виховання. Виховання розуму, формування думки, копітке різьблення й ліплення найтонших рис духовного обличчя людини. Адже із думки і слова почалося становлення людини; мисль, втілена в слово, підняла нас над природою, над усіма речами й явищами, над епохами й століттями. Слово ввібрало в себе найтонші порухи наших почуттів; у ньому закарбувалася душа, звичаї, традиції, радощі й болі народу - всі його духовні цінності, творені століттями. Викладаннямови - це майстерність творення людської душі, бо воно є найніжнішим, найтоншим діткненням до серця дитини. Викладання мови - це людинознавство, бо в слові поєднуються думки, почуття, ставлення людей до всього навколишнього світу. Викладання мови - це й суспільствознавство, бо в слові закарбовані століття життя й боротьби народу, його мужність і слава, надії й сподівання.
