Для Т. Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. Крiпацька неволя – це доля рiдної матерi, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрi, Ярини, Марiї – голубок молодих, у яких "коси в наймах побiлiють", це трагiчна доля його першої трепетної любовi – Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i дiточок своїх ведуть". Т. Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. Вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi.
Лось, почувши небезпеку, вибіг з байраків до річки, щоб напитися води, але його спіткала біда: лід був тонкий і лось провалився. Але на до тварині прийшли двоє хлопчтків, вони, ризикуючи життям, врятували лося. Але ледь лось вибрався з води, як його застрелив мисливець й рідний дядько братів, Шпичак . Діти сказали, що цей лось був із заповідника. Шпичак зрозумівши, що діти розкажуть охороні заповідника, хто вбив тварину, сказав їм мовчати, а за це вони отримають і м"яса і роги. Та хлопчики, вибравши між правдою та сімейними почуттями, вибрали правду, чесність та гуманне ставлення до природи.
Тож мораль цього оповідання - бути гуманним до природи, та берегти флору та фауну рідного краю, як це зробили хлопчики. Автор передав героїчний вчинок дітей й без усіляких сумнівів схвалює його, і з призирством ставиться до мисливця і браконьєра, й засуджує бездушність цієї людини.