Природа — це те, від чого залежить наше здоров’я і добробут душі. Вона споконвіку підтримувала життя і давала волю на пізнання навколишнього світу. Величезна кількість живих істот допомагає екосистемі існувати. Чари природи великі. В сірі робочі будні людина не помічає цієї краси, адже турботи заповнюють все наше дозвілля. Іноді ми можемо стикнутися з нею, виїжджаючи на природу. Навесні необхідно виїжджати до парку або лісу та обмазувати стовбури дерев, рятуючи їх від комах. Влітку можна насолоджуватися чистотою річки або озера, радіти яскравому сонцю та запашним ягодам. А восени ігати за перетворенням зеленого лісу в чудовий різнокольоровий колорит.Отже, природа наділена дивовижною красою. Тож берегти її — обов’язок кожного!
Объяснение:
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.