ответ: За значенням займенники поділяють на 9 груп:
1. Особові: я, ти, ми, він, вона, воно, вони.
2. Зворотний: себе.
3. Відносні: хто, що, який, котрий, скільки (для ЗВ*ЯЗКУ частин складного речення).
4. Питальні: хто? , що? , який? , котрий? , скільки? ( ТІЛЬКИ в питальних реченнях).
5. Заперечні: ніхто, ніякий, ніщо, нічий, ніскільки, нікотрий.
6. Присвійні: мій, твій, ваш, наш, їхній, свій, її, його.
7. Вказівні: цей, той, стільки, такий.
8. Означальні: кожен, інший, жоден, весь, всякий, сам, самий
9. Неозначені: дехто, дещо, деякий, хтось, якийсь, будь-хто, будь-що, будь-який, абихто, абищо, абияк, хтозна-що, казна-що, казна-хто, що-небудь, хто-небудь.
Великдень – це дуже велике свято для кожного із нас. У церкві ми освячуємо дари: паски, крашанки та писанки. У ці дні вітаються словами «Христос воскрес». Усі жителі гарно одягнуті. Посмішки на устах. Збирається родина за святковим столом. Я з подругою люблю побити у дзвони біля церкви. Там можна побачити друзів та знайомих. У ці дні дзвін майже не вщухає. Багато охочих спробувати свою силу.
На Великдень усі радіють.
Вчора у місті була хороша сонячна погода. Тепле сонечко привітно усміхалось до перехожих. Посилало на землю яскраве проміння.
У цей святковий день було шумно і гамірно. Гучні дзвони кликали до церкви. Люди поспішали на службу. Саме у ці великодні дні збереглась чудова традиція на наших теренах. Після служби брами не зачиняються. Вони відкриті з ранку до глибокого вечора. Багато людей прямують подзвонити у церковні дзвони. Далеко над дзвіницями розстелявся їх бум.
А сьогодні не обійшлося без веселого обливання. Це так званий «обливний понеділок». Особливо він тішить дітвору. У такий хороший сонячний день прохолодна вода не лякала перехожих.
Великодні свята – це зустрічі в родинному колі, серед друзів. Радість та надія на краще.
«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко.
Видання побачило світ за сприяння відомого письменника Євгена Гребінки. «Кобзар» надрукувало приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі коштом полтавського землевласника Петра Мартоса.
Останній приписував собі славу відкриття Шевченка-поета, оповідаючи, як замовив молодому і талановитому художнику свій портрет. І одного разу, коли Тарас Шевченко на хвилинку відлучився, знудьгований поміщик підняв із підлоги аркуш паперу з віршами. Прочитане вразило. Тарас Шевченко дістав із-під ліжка коробку, в якій зберігав свої твори, а Петро Мартос негайно відніс їх до Євгена Гребінки.
Насправді Шевченко ще в 1838-му віддав Євгену Гребінці п’ять своїх поезій для публікації в альманасі «Ластівка» (його видали лише в 1841-му), і той перебував у захваті від творчості Тараса.
До «Кобзаря» увійшли 8 поезій: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з вами».
Книга мала зручний формат і була видрукувана на якісному папері тиражем 1000 примірників. На початку книгу прикрашав офорт за малюнком Василя Штернберга «Кобзар із поводирем».
Існує два варіанти видання: з кількістю сторінок 106 та 116. Це пов’язано з тим, що перший наклад вийшов практично не цензурований, а після шаленого розголосу, який отримав «Кобзар» своїм антиімперським спрямуванням, його було піддано більш жорсткій цензурі і всі подальші примірники були адруковані з купюрами. Припускають, що це зробив сам Мартос, злякавшись санкцій.
«У консервативно-реакційних колах «Кобзар» одразу ж викликав суперечки й зазнав нападок. Про одну з таких суперечок, - що відбулася 23 квітня 1840 року на вечорі в М.Маркевича, на якому був присутній і Шевченко, - в щоденнику Маркевича читаємо: «А Кукольник уже напав на Мартоса, критикував Шевченка, запевняв, що напрям його «Кобзаря» шкідливий і небезпечний. Мартос впадає у відчай». Цей переляк і відчай, очевидно, й спонукали Мартоса, не зупиняючись перед додатковими видатками на переверстку, вилучити з «Кобзаря» ряд уривків, публікація яких могла мати неприємні наслідки не тільки для автора (що й показав згодом розгляд «Кобзаря» в ІІІ відділі)», - писав відомий шевченкознавець Василь Бородін.
Книга швидко розійшлася (згідно газетних оголошень, продавалася по карбованцю сріблом за примірник), виторг Петра Мартоса склав приблизно 400 карбованців сріблом.
«Багато праці коштувало мені умовити Шевченка», – згадував Мартос. Натомість Михайло Лазаревський наводив слова поета: «Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із видавцем він одержав непомірно малу вигоду».
Після виходу збірки Тараса Шевченка почали називати Кобзарем.
Арешт і заслання поета в 1847-му спричинили заборону й вилучення «Кобзаря» з книгосховищ, через що видання стало рідкісним ще в ті часи.
Насьогодні у світі збереглося лише кілька примірників книги.
Друге видання побачило світ у 1844-му, третє – в 1860-му. Вони доповнювалися новими творами, відтак «Кобзар» став головною книгою Тараса Шевченка.
У 1974 році видавництво "Дніпро" випустило факсимільне видання повного варіанту "Кобзаря" 1840 року, без купюр.