чи можна назвати життя повноцінним, коли людина жодного разу не відчула, що її люблять або ж сама не любила? мабуть, ні. кохання — найвище і найпрекрасніше почуття, яке тільки може виникнути між двома особами. це щось неземне, щось найінтимніше, що потрібно плекати й берегти як найдорожчий скарб, найбажаніший подарунок! тож, я вважаю, що справжнє кохання безмежне, воно не має кордонів і заборон, воно вічне.
по-перше, не потрібно плутати справжнє почуття з хвилинним захопленням або закоханістю, адже останні є досить швидкоплинними, натомість справжнє кохання може подолати не тільки довгу розлуку, а й навіть смерть. воно не дозволяє забути про себе, тому і стає безсмертним.
яскравим прикладом, який підтверджує мої слова, є події, які відбуваються між головними героями геніальної повісті михайла коцюбинського «тіні забутих предків», де показано й оспівано високе почуття кохання. головні герої твору, марічка й іван, закохані, вони планують своє майбутнє життя, мріють про одруження, але доля вирішує інакше: марічка помирає. важко уявити, що довелось витримати молодому юнакові у той складний і переломний момент його життя. навіть одружившись через багато років з іншою жінкою, почуття івана до марічки залишились незмінними. він ігнорував стосунки своєї дружини з іншими чоловіками, але ладен був на все, аби хоч на хвилиночку почути голос коханої, зустрітися з нею поглядом. гірко те, що це бажання й губить легеня, він помирає, слідуючи за нявкою, яка нагадує його дорогу дівчину. але будемо сподіватись, що смерть чоловіка на землі була кроком до возз’єднання закоханих душ на небі.
по-друге, це прекрасне почуття не може просто так зникнути з нашого життя, адже під його впливом було здійснено стільки шалених вчинків, прийнято важливих рішень, вирішено складних питань. недарма ж говорять, що кохання робить з простих людей справжніх митців і, що все, створене під впливом цього почуття, набуває особливих якостей і відтінків.
не можу не згадати видатну українську поетесу лесю українку, сила кохання якої просто не мала меж. коли її коханий чоловік був близький до смерті, вона, будучи тяжко хворою, не могла не попрощатись з ним і попри заборони рідних вирушила до білорусі. вона була підтримкою й опорою чоловіка в останні дні, була його розрадою і втіхою. можна тільки уявити, якими сильними були почуття лесі, які не відпускали її у ніч смерті найдорожчого її супутника, що вона задля заспокоєння душі написала поему, яку неможливо читати без сліз, поему «одержима». тож чи можна після цього говорити, що кохання зникає безслідно?
отже, можна сміливо говорити, що кохання ніколи не вмирає, воно вічне, бо, повірте, без нього людське життя просто втрачає свій сенс.
земля наших предків напрочуд багата. це й прекрасна природа, й плодючі чорноземи, зрештою, ще й творчий потенціал нашого народу. недарма ми, нащадки тисячоліття історії україни, отримали у спадок стільки природних та рукотворних скарбів від пращурів. один з них – це собор софія київська, що розташований у центрі нашої столиці.
софія київська або софійський собор – це одна з найдавніших пам'яток української архітектури та монументального живопису хі-хvііі століть. народилася вона ще за часів існування київської русі, але століть зазнавала змін: як оновлень, так і руйнації. собор як головний храм держави був свого часу духовним та політичним центром. у його стінах відбувалися найвизначніші урочистості: сходження на великокняжий престол, прийняття послів. тут затверджували навіть політичні угоди. у соборі велося літописання, були створені перші відомі на русі бібліотека та школа.
зовні проста, а в середині розкішна споруда уособлює ідеал людини, як його бачили архітектори тих часів. без зайвих оздоб та кричущих прикрас, адже людина за християнським віруванням має піклуватися передусім про внутрішню красу. білі стіни собору приховують неймовірної складності та виняткової краси фрески й мозаїки.
фрески зображують різноманітні біблійні сюжети, а мозаїки – найбільш шанованих постатей християнства. особливо вражає шестиметрова мозаїка із зображенням богоматері. її постать міниться тисячами відтінків численних шматочків смальти, старанно дібраних працьовитою рукою майстра. також у техніці мозаїки виконані зображення христа та марка євангеліста, воїна княжої доби, який захищав віру й державу від загарбників.
довгою і складною є історія софії київської, так само, як і історія нашої країни. і коли золота поверхня бань сліпуче виблискує у променях вечірнього сонця, а небесна блакить міниться у рожевому серпанкові, усвідомлюєш, який скарб перед тобою, і як важливо зберегти його для наступних поколінь.
Дитина повинна знати, як поводити себе в громадському транспорті. Вчіть її на прикладах. Звертайте її увагу на тих людей, які порушують загальноприйняті правила перебування у громадському транспорті. Ось деякі з них.
Очікувати на автобус, тролейбус чи трамвай треба тільки на зупинках. Якщо її немає – на тротуарі або узбіччі. У жодному разі не можна вистрибувати на дорогу! У метро не слід переступати обмежувальну лінію на платформі.
Сідати в транспорт можна тільки після того, як він зупиниться. Перш ніж увійти, почекайте, поки вийдуть пасажири. При цьому треба стояти так, щоб не заважати їм виходити.
У жодному разі не заходьте з морозивом, відкритою пляшкою з напоєм й взагалі з їжею до автобуса, тролейбуса, трамвая чи метро. Взагалі їсти в громадському транспорті непристойно. Навіть якщо салон вільний, через різке гальмування можна забруднити інших пасажирів.
Зайшовши до транспорту із заплічником, обов’язково зніміть його, щоб не зачіпати людей
Під час руху не можна відволікати водія запитаннями. Купувати у нього квиток можна тільки на зупинках.
Не можна стояти в дверях, заважаючи входу і виходу інших пасажирів.
Не слід голосно розмовляти в транспорті, сміятися, включати музику, тому що це буде заважати водієві й пасажирам
(надеюсь я
Объяснение: