Пером реаліста, знавця народного горя і нужди поет змальовує жахливі картини, розкриває двері убогих осель, зображує їх жителів з усіма характерними рисами. В його віршах виразно звучать мотиви протесту проти гноблення і віра в те, що страждання народне не може бути довічним. Жалібні мотиви, як у пісні народній, зливаються в єдиний стогін мільйонів, стають могутнім голосом соціального гніву і протесту. В цьому виявляються характерні риси художнього методу поета, який не тільки зафіксовує правдиві картини зубожіння, пролетаризації села в капіталістичних умовах, а й висловлює мрії про кращу долю, закликає до боротьби за неї. У вірші «Приходить час», який став народною піснею, Б. Грінченко закликає кожного свого сучасника сказати:
Чи він народу вірний син,
Чи тільки раб похилий він,
Чи раб похилий, чи боєць —
Хай кожен скаже навпростець!
І де він стане: чи до тих,
Що в путах сковані гидких,
Народ і край свій продають
Панам, що кров із його п’ють, —
А чи до сміливих борців,
Що серед бур похмурих днів
За рідний край, за нарід свій,
За долю-волю йдуть у бій?
Головні та другорядні члени речення
Головні члени речення — це підмет і присудок.
Підмет — головний член речення, що означає дійову особу або предмет, про який говориться в реченні, і відповідає на питання хто? що? Підмет завжди пов’язаний із присудком і найчастіше виражається іменником або займенником у називному відмінку (На землю глянули тихі зорі), рідше — дієсловом у неозначеній формі або числівником (Лиш боротись — значить жить!. «Три» у щоденнику виглядає не дуже симпатично).
Присудок — головний член речення, який характеризує підмет за дією, станом або ознакою і відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке? Присудок завжди пов’язаний із підметом. Він найчастіше виражається дієсловом (Ліс дрімав у ранковій тиші), рідше — прикметником чи іменником (Вірний приятель — то найдорожчий скарб).
Другорядні члени речення — це додатки, означення, обставини. Вони пояснюють або уточнюють головні члени речення й залежать від них.
Додаток — другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямована дія або стан, і відповідає на питання непрямих відмінків (кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?). Додатки найчастіше виражаються іменниками або займенниками, а також усіма іншими частинами мови у значенні іменника (Стали їсти кашу. З’їли все, що було в буфеті).
Означення — другорядний член речення, що вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? (у всіх родових, числових і відмінкових формах) та скільки? (лише в непрямих відмінках). Означення найчастіше виражається прикметником, займенником, числівником; рідше — іменником (Кубло змії, русалчине волосся Писав на склі мороз-поет).
Обставина — другорядний член речення, який виражає різноманітні ознаки дії або іншої ознаки (місце, час, причину, мету б, умову) і відповідає на питання де? коли? чому? з якою метою? як? та ін. Обставини найчастіше виражаються прислівниками або іменниками з прийменниками (Уранці (коли?) йшли(як?) бадьоро, швидко, легко: вітер дув (як?) збоку, а не супроти).
Жила в лісі сорока і постійно всім брехала. Але ніхто її не міг впіймати на брехні, тому звірі їй вірили.
Одного разу вона сказала, що заєць буцімто не може стрибати, і тому він невдаха. Над зайцем всі почали сміятися, і він ледь не помер від сорому. Але потім він, поки сорока спала, зібрав усіх лісових звірів і показав усім, як гарно він може стрибати. Всі були вражені та обурені на брехливу сороку. Тут то заєць і запропонував провчити нахабу.
Всі звірі у лісі почали казати, що пір`я у сороки несправжнє. Це продовжувалося десять днів, всі соромили сороку і сміялися над її «штучним» пір`ям. Тоді сорока зрозуміла, як погано вона чинила, прибігла до всіх та попросила вибачення. З того часу вона казала лише правду та ніколи більше не брехала. А ще всім іншим казала, що брехня - погана, а правда - найкраща. Добре жилося тваринкам у лісі з того часу.