Сенс життя людини в тому, щоб кожну мить з його швидкоплинних днів наповнювати змістом. Тому, що життя скороминуще, і, як писав Омар Хайям "в цьому світі, крути не крути, не вдається кінця і початку знайти; наша роль в цьому світі - прийти та піти", а про сенс та кінцеву мету нам не сказали, коли за прийти у цей світ. Тому кожен вибирає сам для себе. Хтось вбачає сенс життя у тому, щоб ухопити якнайбільше матеріальних цінностей, а хтось - щоб віддати себе цілком служінню людям, своєму покликанню або самовдосконаленню.
Я вважаю, що сенс життя у тому, щоб встигнути пізнати всі його принади, зазнавши якнайменше втрат, і у тому, щоб залишити на землі свій власний слід - народити дітей, збудувати будинок, посадити бодай одне дерево. А ще у тому, щоб щоб люди, зустрівшись з тобою, посміхнулися, а спілкуючись з тобою, стали трішки щасливішими.
Ще з пелюшок пам’ятаю свою бабуню Ганну. Вона завжди вставала з ліжка після третіх півнів та одразу ставала до праці – готувала, шила, прибирала, у городі наводила лад. Бабуня казала, що її молодість припала на важкі часи. Усе необхідне для життя було потрібно заробляти наполегливою працею, з самого дитинства, ніщо не підносилося на срібному блюдечку. Але з часом це стало їй у великій пригоді, адже вона звикла до праці, казала, що вона приносить радість. Моя бабуня отримала професію, набила руку в своїй справі, тому її завжди шанували. Навіть на пенсії вона ніколи не била байдики. Хоч багато води сплило з часів її молодості, любов до праці допомагала їй не втрачати жаги до життя до глибокої старості.
Або
Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ.
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.
Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.
У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.