Настала осінь. Повітря стало прохолоднішим. Люди стали одягатися тепліше. Трава потемніла, пожовкла.Листя на деревах почало сохнути і опадати на землю, вкриваючи її теплим килимом. Лише ялинка залишилася зеленою, як влітку. Небо вкрилося темними, сірими хмарами. Пташки засумували, затихли, лиш де-не-де чується їх спів. Маленький горобчик попросив у вітерця: "Братику, ти високо літаєш!Поклич сонечко, нехай ще трішки погріє землю".Вирішив вітерець до Подув він на небо,хмарки розсунулися, розлетілися і вийшло сонечко.Пригріло сонце і все навколо ожило,защебетало, заспівало і на душі стало радісно.
Був звичайний день. Вчителька молодших класів пішла до банку по кредит і зустріла свого учня. Вчитель: Ганно,доброго дня. Ти мене пам` ятаєш? Ганна: Марина Василівна? Хіба це ви? Вчитель:Так, постаріла мабуть? Ти тепер у банку працюэш? Ганна: Так,вже 10 років тут. Вчитель: Розкажи, що в тебе змінилось в житті? Ганна: Я вийшла заміж,народила двох дітей. Нещодавно приїхала з Польші. У мене там брат живе,їздила в гості. А ви як?Чому прийшли до банку? Вчитель: Донька моя заміж виходить,потрібні гроші на весілля. Пришла брати кредит. Ганна: Та ви що? Я позичу стільки,скільки треба. Вчитель: Дякую,Ганно. Хай щастить тобі. А я піду до дому,треба ще обід готувати. Марина Василівна пішла до дому, а Ганна ніяк не могла повірити,що зустріла таку рідну людину.
