Присвійні прикметники (чий?) творяться по-різному від іменників І і II відмін
Творення присвійних прикметників
Від іменників
І відміни
(назв людей, тварин) Від іменників І відміни присвійні прикметники творяться за до суфікса -ин, причому кінцеві приголосні твірної основи г, к, х, ґ (“хуґа гука”) чергуються із ж, ч, ш, дж: Галя — Галин, Ольга — Ольжин, дочка — доччин, свекруха — свекрушин, Мамалиґа — Мамалиджин.
Суфікс -ін виступає лише після й (на письмі -їн): Марія — Маріїн, Надія — Надіїн, Дар’я — Дар’їн.
В усьому іншому присвійні прикметники повністю зберігають написання іменників, від яких вони утворені (див. Уподібнення приголосних за місцем творення; Вживання м’якого знака): Параска—Парасчин (хоч вимовляємо [парашчин]), невістка—невістчин (хоч вимовляємо [нев’ішчин]), Вутанька—Вутаньчин (перед шиплячим м’який знак зберігається), Маланка — Маланчин.
Від іменників
II відміни
(що позначають загальні і власні назви) Від іменників II відміни присвійні прикметники творяться за до суфікса -ів (-їв), який чергується з -ов- або -ев- (-єв-):
а) якщо прикметник утворено від іменника твердої групи, то відбувається чергування
-ів — -ов-:
батько — батьків, батькового, батьковому...;
столяр — столярів, столярового, столяровому...;
б) якщо прикметник утворено від іменника м’якої чи мішаної групи, то відбувається чергування -ів (-їв) — -ев- (-єв-):
Мусій—Мусіїв, Мусієвого, Мусієвому...;
коваль — ковалів, ковалевого, ковалевому...;
Кайдаш — Кайдашів, Кайдашевого, Кайдашевому...;
тесляр — теслярів, тесляревого, тесляревому...
У називному і знахідному відмінках однини присвійні прикметники мають нульове закінчення: (чий?) батьків, материн.
Від назв тварин прикметники із значенням присвійності утворюються за до суфіксів -ин, -ін (на письмі -їн): бджолиний, пташиний, орлиний, зміїний, солов'їний; чи суфіксів -ач, -яч: собачий, качачий, телячий, свинячий.
Іноді такі прикметники утворюються шляхом зміни кінцевого приголосного твірної основи та додаванням закінчення -ий: вовчий, овечий.
Якщо прості речення в складному рівноправні, незалежні одне від одною, то вони з’єднуються сурядним зв’язком. У цих реченнях від одного простого речення до другого не можна поставити питання, жодне з цих простих речень не є складником іншого. Такі складні речення називаються сурядними:
Пишнобарвними квітками рясно всіяні путі, і над вільними ланами грають сурми золоті (В. Сосюра).
Якщо одне просте речення в складному підпорядковується другому, пояснює чи доповнює його, то такі речення, з’єднуються підрядним зв’язком:
Слава народу (якому?), що йде у віках велетня сміливим кроком (М. Рильський). У складних реченнях з підрядним зв’язком від одного простого речення до другого можна поставити запитання.
Залежно від поєднання простих речень у складному розрізняють такі основні види складних речень: складні сполучникові речення та складні безсполучникові речення. У перших прості речення поєднані в одне ціле за до сполучників, сполучних слів та інтонації, а в других основним засобом зв’язку виступає інтонація.
Українці, ,батьківський,край.