Був звичайнісінький ранок. Надворі лежав звичайнісінький сніг. Валя і Митя, як завжди, йшли до школи разом. Неподалік від школи зустріли
незнайомого чоловіка. Кремезного, засмаглого, у кашкеті моряка далекого
плавання. Він одразу сподобався і Валі, і Миті.
Певне, й моряк звернув увагу на хлопчика й дівчинку, бо спочатку він
уповільнив ходу, потім по-дружньому всміх гувся і нарешті сказав:
Вибачте, мiледi, вибачте, сер! Мені здається, у дами замерзли руки.
Якщо ви дозволите, я донесу портфель. — І перш ніж Валя і Митя второ-
пали, що й до чого, моряк узяв із рук дівчинки портфель і пішов поруч.
Усю дорогу до школи він говорив весело й дотепно. А перед самими
дверима віддав Валин портфель Миті, попрощався і зник.
Мабуть, на тому все і скінчилося б. Але наступного дня Валя зупини-
лася на тому самому місці й серйозно сказала:
Сер, уміледі змерзли руки. Візьміть портфель!
I Митя, покліпавши очима, взяв портфель. З того дня ця гра повторюва-
лася багато разів. Та ось перед самими дверима школи Валя і Митя зіткну-
лися з Віктором Буковим і Андрієм Подосском.
Хм! хмикнув Віктор. Ви тільки гляньте на цю парочку. Митю, ти
що, віслюк? Чи вона хвора?
Почервонів, почервонів, почервонів! Заволав на всю вулицю Андрій По-
досек. Ви тільки гляньте, червоний як рак.
A Митя справді знітився і зашарівся аж
до вух. Але виручила хлопця Валя. Наче ні-
чого й не сталося, вона прямо-таки королів-
ським тоном сказала:
сер, не звертайте уваги на цих
погано вихованих людей. Ми запізнюємося.
I Митя раптом згадав того веселого моря-
ка і подумав, що моряк у ту мить нізащо не
віддав би портфель Валі. І в Миті заговори-
ли впертість, чоловіча гордість, упевненість.
-Знайдiть у текстi два дiеслiвних та два iменних словосполучення.До ть,будь ласка
