Навесні хата ожила, дихнула на повні груди своїми свіжо вибіленими стінами. Скоро Великдень. Останні дні посту добігають кінця, а це кличе усіх готуватися до наближення величного свята. Свята, що наповнить хату радісними голосами дітей та онуків, що мов ті птахи повертаються на весні до своїх гнізд, так і діти спішать до своїх батьків. Спішать до свого дитинства, до рідних стін, до своїх спогадів.
Той хто не покидав батьківського дому так гостро не відчуває любові до нього та до своєї родини, як той хто полишив його. Будучи на відстані т починаєш згадувати кожну картинку на стіні, вишиті рушники над образами, тебе манить запах свіжого хліба, який мама щойно витягнула з печі. А вишневий цвіт усні засипає тебе білою віхолою, сонячні промені освітлюють рідне подвір'я. Ти просинаєшся і розумієш, щоце був сон. Ти ідеш у своїх справах, а думка про рідний дім непокидає тебе і ти вже на настінному календарі ставиш відмітки про прожиті дні, як знак, що ти на один день наближаєшся жо своєї мрії. Мрії відчинити двері свого дому, обійняти найрідніших людей та глибоко вдихнути запах свого дитинства - своєї батьківської хати.
«АРКАН»
Танцювали самі парубки. Ставні легені побралися руками за плечі, зімкнулися в тісне, невелике коло. Під воркотіння цимбалів та баса ритмічно захиталися цілим колом з боку на бік, а потім разом, рвучко рушили в буряному коловороті, міцно б’ючи ногами в діл. В дужих і граціозних рухах парубків була сила, енергія, буйна веселість. Нічого більш прекрасного в розвагах людських, в красі молодечих веселощів мені не доводилось бачити.
Парубки танцювали старовинний гуцульський «Аркан». Тільки справжні сини гір, волелюбні предки могли залишити в спадщину онукам такий буйний і гордовитий танець. Легеня, що танцює «Аркан», не можна уявити з похиленою перед паном головою. Перед яким ворогом могли б схилитися буйні голови людей, що так гордо та високо підводяться в цьому залізному колі!
Я ніколи не знав, що одне споглядання народного танцю може дати людині таку велику втіху. Буйна радість цієї живої картини сповнила гордістю серце. Гуцульські легені ще танцювали «Буковинку», «Опришка». На початку ми ледве розрізняли ці танці українських горян. Всі вони були однаково сповнені зухвалого молодечого буйства і сили.
Танці наших верховинців і пристрасна музика до них чимось нагадували мені танці грузинів і осетинів. Якісь ледве вловимі спільні риси людської вдачі споріднюють вікову мистецьку культуру всіх горян, синів різних народів.
(Т. Масенко)