Речення розповідне, неокличне, складне, з різними видами зв'язку.
1 частина - В той час над Києвом буяло жарке літо,(двоскладна, поширена)
2 частина - йшов червень,(двоскладна, непоширена)
3 частина - і важкі темні хмари мало не щовечора збирались на небі,(двоскладна, поширена)
4 частина - щоб пролитися на зелену веселу землю дзвінким дощем.(односкладна, поширена)
Між 1 і 2 частиною безсполучниковий зв'язок, між 2 і 3 - сполучниковий сурядний, між 3 і 4 - сполучниковий підрядний.
[ ] , [ ], і [ ...збирались... ], (щоб..).
1. 0рфей, до речі, також був фракієць(Л. Костенко).
2. А завтра ж у мене, знаєш, важливі справи в місті (П. Жур)
3.Метеором огнистим ударив в дніпровські степи і, здавалось, — вріс (Є. Маланюк).
4.Душа, справді, у мене досі була холодна, бо не світило їй сонце (М. Стельмах).
5. Шкода, ми втрачаємо прекрасного солдата (В. Собко)
6.0, правда, знали ми в ту мить, кому сміється ніч і сяє… (Олександр Олесь).
7. Ця пісня в душі моїй, знаю, бринить, на че напнута туго струна (Л. Первомайський ).
8..Може, ще раз сонце правди хоч крізь сон побачу… (Т. Шевченко).
9.Буває, часом сліпну од краси (Л. Костенко).
Привіт, любий друже. Я так довго чекала твого листа, а ти не пишеш. Не знаю чому і питати не буду. Я навіть на тебе не ображаюсь, напевно справ багато... У мене теж життя кипить - справи, справи. Взагалом все чудово, та знаєш, чомусь на серці важко. Просто хочу тобі дещо розповісти...
Якими ж важливими бувають листи. Хоча б по рядочку, хоча б по слову в них було, це не так важливо. Важливо лише те, що ти комусь не байдужий, потрібний, що хтось про тебе пам!
ятає. Зазирнеш у поштову скриньку, а там вже чекає на тебе біленький, такий довгоочікуваний лист, яке ж щастя охоплює серце! Та чи часто так буває? Кожного дня, подекуди, навіть, по кілька разів, зазираєш, з надією, а там... пусто. Сумно стає, якось боляче, хоча в серці ще живе надія на "завтра". Ось завтра, завтра обов!язково його принесуть. Ось так і сподіваєшся з дня у день. Добре, коли сподівання все ж таки виправдовуються звичайнісіньким листом, а от коли ні...
Дивно… якийсь лист, якийсь шматочок паперу, змушує битися серця людей частіше. І у такі моменти вже не важливо хто ти: старенька мати чи молодий парубок, міністр чи звичайний громадянин. Ми люди, і всі ми однакові, коли чекаємо. Різниця лише в тому, що хтось все ж таки дочекався, а хтось...
Невже байдуже? Але я так не хочу вірити в те, що комусь "на іншій стороні листа" байдуже. Я вірю, що і тобі, мій друже, не байдуже. І я буду чекати, я буду дуже чекати твого листа.
Пиши мені.