Визначною пам'яткою історі та культури є пам'ятник Вогдану Хмельницькому в Києві. По суті, цей монумент – єдине, що матеріально увічнює пам'ять про гетьмана. Могили цього славетного по- літика й полководця немає. Через сім років по смерті Хмельницького шляхетське військо на якийсь час захопило Суботів. Кістки ненивисного ворогам героя було навмисно викинуто з домовини. Безсилі перемогти живого, вороги позбиткувалися з мертвого. Уперше ідею спорудження пам'ятника Богданові Хмельницькому висунув у тридцяті роки позаминулого сторіччя видатний історик, перший ректор Київського університету Михайло Максимович. Miсце для встановлення пам'ятника вибране не випадково. Саме на майдні проти Софійського собору після славних перемог під Пилявцлми та 3боровом кияни урочисто зусрічали гетьмана. Роботу над пам'ятником було доручено славетному скульпторові Михайлу Микешину. Митець задумав багатофігурний монумент, проте здійснити цей задум не вдалося через брак коштів. Пам'ятник має чималі розміри. Висота бронзової кінної статуї понад 10 метрів. I встановлено на високому гранітному п'ядесталі, що імітує дикий неотесаний камінь.
Гарцюе неспокійний кінь. Міцною і вправною рукою стримуе його полководець. Упевнено тримається вік у сідлі, силою налито його могутню постать. Лівою рукою гетьман притримує кінський повід, правиця стискає булову- символ гетьманської влади. Докледно й ретельно скульптор вобразив одяг Хмельницького: ковацький жупан, свиту, шаровари. Поблискуе бронзою на боці шабля. Погляд привертае лице гетьмана. Скульптор зробив його надзвичайно вирбоним. Глибокі зморшки перерізали високе чоло. Суворості обличчю гетьмана надають довгі козацькі вуса. Тяжка задума лягла на чоло, втомою й неспокоєм сповнені очі. Незмірно тяжкою є відповідальність за людські життя, та долю народу. Пам'ятник чітким силуетом вимальовуетьея на тлі неба. Кінна статуя чудово гармонуе обрисами Софійського собору, який височить неподалік
Я вирішив зробити такий експеримент і упродовж одного дня робити тільки гарні вчинки. Вранці я зробив зарядку, після сніданку помив посуд. У мами очі засвітились радістю. На серці у мене було також радісно, коли я йшов до школи. Допоміг перейти дорогу якійсь бабусі з ціпком. Треба сказати, що вона була приємно здивована. На уроках я намагався не відволікатися. Здається, це помітила вчителька математики. Сподіваюсь, що це вплине на мою оцінку. Удень я пропилососив квартиру.
На жаль, жодного героїчного вчинку мені не вдалося здійснити. Ні вдача, ні тим більше доля мої не змінились. Та й взагалі нічого особливого я не зробив. Але я дійшов цікавого висновку. Робити гарні вчинки зовсім не складно. Складно звикнути до цього. Над цим доведеться попрацювати.