ответ: Только она на русском
Жили в волшебном лесу части речи. Частей речи было много, казалось, что больше уже и не надо. Но вдруг, откуда ни возьмись, с неба свалилось причастие, только оно ещё не знало, что оно причастие. Шло причастие и вдруг наступило в лужу. Посмотрело на свое и отражение и воскликнуло: "Я на прилагательное похоже! Пойду жить к ним". Пришло причастие к прилагательным и стало просить, чтобы его приняли. "Я тоже волнистой линией подчеркиваюсь и за признаки отвечаю", - сказала часть речи, но ее никто не услышал. Подошло главное прилагательное и говорит: "Нет у нас места, иди-ка лучше к глаголам!" Но и у глаголов места не нашлось.
Каждая часть речи хотела себе больше запятых. В это время в волшебной долине их стало совсем мало. Тогда увидели существительные и глаголы, что у причастия обороты есть, которые драгоценными запятыми были наполнены. Стали существительные и глаголы на свою сторону причастие переманивать, начали драться и кричать, к кому оно пойдет. Тогда причастие сказало: "Я само по себе буду, и нечего больше ссориться". Так появилась новая часть речи.
Объяснение:
Поява послання Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє» було викликано суспільним наміром поета змінити підневільне становище України, а головне - пробудити в українців почуття національної гідності і честі, посилити їхню національну свідомість . Він застерігає представників панівного класу, просить «схаменутися» і гнівно засуджує їх.
Епіграфом до твору стали слова з Біблії: "Якщо хто скаже, яко люблю Бог, а брата свого ненавидить, лож є». Шевченко цим самим натякав на панів, які експлуатували кріпаків і разом з тим говорили, що люблять народ. Він усвідомлював, що українські пани глухі до потреб народу, вони «правдою торгують», самі «людей запрягають в тяжкі ярма».
Поет вважає, що «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля», тобто український народ має всі підстави для формування свого самостійної держави і культури. Автор різко засуджує тих дворян, які шукали передову культуру на чужині, захищаючись від рідного народу, свого краю, адже «немає другого Дніпра». Ці слова дуже актуальні і сьогодні і звучать духовним заповітом нащадкам. Стали крилатими Шевченківські рядки з послання: «Учітесь, читайте, і чужому вчіть, і свого не цурайтесь».