Прапор- це певного кольору чи кольорів і форми полотнище з емблемами та іншими прикрасами, яке є символом країни, території, організації, партії, навіть однієї особи. Залежно від ретуалу прапор кріпиться до держалана( древка), піднімається на щоглі, просто вивіщується чи розстеляється.Українські національні кольори - синій та жовтий. З давніх давен українська земля була хліборобським краєм. Синє небо над золотою нивою - ось який прекрасний зміст нині вкладає у національні кольори кожен українець-патріот. До прапора виявляють пошану, схиляючи голову чи вклоняючись, а часом і стають на одне коліно. Військові віддають прапорові честь.
1.Найбільше, мені подобається дика тварина - лисиця. Вона мені подобається тому, що вона не загрожує людям небезпеки. Вона дуже хитра, непосидюча. У неї дуже великий хвіст, який нагадує велику товсту мотузку. Вона полює на зайців бо вона хижа тварина. Вона дуже гарна!
2. Із диких тварин мені найбільше подобаються леви. Я бачила їх у зоопарку та в телепередачах про живу природу. Вони нагадують мені мою маленьку кішечку. І іноді мені здається, навіть по при те, що леви хижаки, вони мають добре і хоробре серце. Ці тварини сильні, швидкі, витривалі. Мені дуже неприємно дізнаватися про полювання на них. Я вважаю, що вони заслуговують на захист
У кожного народу є свої улюблені рослини. В українців здавна дуже поважають ялину, вербу, дуб. Неможливо уявити собі українське село без калини біля криниці, без чорнобривців і м'яти під вікном. Образ України — це також тополя над шляхом.
Це таємниче поетичне дерево, що часто згадується в народних піснях, легендах як "сокорина". Тополями, особливо білими, та їхнім різновидом — згаданим уже осокором — обсаджували шляхи і садиби. Іноді тополі ще називали яворами. Зараз, їдучи степовою дорогою, неодмінно побачиш тополі, що бовванять вдалечині.
Тополя — один з улюблених образів української народної творчості. Він є символом краси і кохання.
Звичай вшановувати дерева, в тому числі й тополю, зберігся до нашого часу в обряді Зелених свят, коли дівчата водили "Тополю" або "Вільху".
Прикрашаючи хати й подвір'я, дівчата з піснями водили по селу прибрану зеленню дівчинку — "тополю". Усі співали:
Стій, тополенько, Стій, не розвивайсь, Буйному вітроньку Не піддавайсь.
Образ дівчини-тополі можна зустріти, наприклад, у баладі Т. Г. Шевченка "Тополя". Дівчина, довго чекаючи свого милого, перетворилася на тужливу тополю, випивши зілля бабусі-ворожки:
Зілля дива наробило — Тополею стала. Не вернулася додому, Не діждала пари; Тонка-тонка та висока — До самої хмари.
Объяснение: