у сутінки зима вгорнулась,
клянучи холоди, заснула.
навшпиньки ніч з-за хмар зіпнулась,
в замети сторожко ступнула.
стрункі тополі нарядила
у тіней трепетні примари,
і вмить в захмарну вись злетіла,
де місяць пас зірок отари.
– сріблястий місяцю, пастуше!
надходить мить моя остання,
жени скоріш отару, друже,
нап‘ється хай краси світання!
зірки красою обпилися,
скупались в барвах наостанку,
багряним злотом розлилися
та й розчинились у світанку.
за ними й ніч крилом змахнула,
між хмари десь .
зима з заметів позіхнула:
ох! я, здається, щось проспала…
Надвечір ясне небо потемніло. Зашуміли віти дерев. Налетів вітер. Сонце яскраво освітило будинки. А небо все темнішало. Ось уже і сонце сховалося за важкими хмарами. Спалахнула блискавка, десь дуже близько прокотився грім. Перша важка крапля впала на рожарений асфальт.Вітер раптово ущах, полетів далі. а по дахах залопотіли краплі дощу.