Теплого літнього вечора ми з подругою поверталися з концерту. Людей на зупинці було багато, всі поспішали додому, хотіли першими зайти в автобус. Люди штовхалися, деякі навіть ображали інших, повчали. А осторонь від натовпу стояли дві бабусі. Вони дивилися на нас, молодих, і спокійно чекали, коли зможуть поїхати з цієї зупинки. У їх погляді було німе питання: «Куди ви так поспішаєте? Ще встигнете! Не ображайте гідність людей!» Нам із подругою стало соромно штовхатися в юрбі, і ми спокійно відійшли. Ніби розуміючи, бабусі посміхнулись нам тепло і щиро.
Мабуть, усім нам треба іноді замислитись над тим, що ми робимо.
-Привіт. -Привіт -Як справи? -Погано,сьогодні пасмурно,сонечка не видно,одні хмари -Так,згоден.Вчора було сонячно,всі були веселі. -Еге ж,а сьогодні люди якісь засмучені -Щоб не казали,а природа впливає на настрій! -Згоден з тобою!Коли на дворі сонце,то і настрій піднесений,а ось коли насуваються хмари,коли іде дощ настрій одразу кудись зникає. -Не раз помічав! -Ну а ти не сумуй:)Вірь в краще,сподівайся що завтрашній день принесе нам тепле сонечко,яке порадує нас своїми промінчиками. -Ти вмієш підбадьорити!Ну тоді і ти будь веселим,як завжди.Побачимось! -До завтра!
Живемо ми в селі , великому , гомілковому , у мальовничій мистевості. Біля села тече річка Мжа , з одного її боку - пасовища , з іншого - ліси . Село , розтягнуте вздовж річки , одним своїм краєм майже заходе в ліс . З раннього дитинства ми с братами ходимо до лісу , він наш вірний друг і годувальник .Влітку ягоди достигають - малина, ожина , терен , восени по гриби збираемося .Яких тільки грибів немає : рудуваті маслюки й лисички , поважні боровики . Всі вони дуже смачні , тільки треба їх правильно готувати , як наша мама.
Теплого літнього вечора ми з подругою поверталися з концерту. Людей на зупинці було багато, всі поспішали додому, хотіли першими зайти в автобус. Люди штовхалися, деякі навіть ображали інших, повчали. А осторонь від натовпу стояли дві бабусі. Вони дивилися на нас, молодих, і спокійно чекали, коли зможуть поїхати з цієї зупинки. У їх погляді було німе питання: «Куди ви так поспішаєте? Ще встигнете! Не ображайте гідність людей!» Нам із подругою стало соромно штовхатися в юрбі, і ми спокійно відійшли. Ніби розуміючи, бабусі посміхнулись нам тепло і щиро.
Мабуть, усім нам треба іноді замислитись над тим, що ми робимо.