айголовнішою ознакою мого трудового міста є його архітектура. У минулому столітті центр Харкова уособлював розкіш та індивідуальність, у тридцяті роки нашого століття — простоту і монументалізм пролетарської епохи. Але є у Харкова особливі ознаки місця, які уособлюють його самобутність: Держпром, "Дзеркальна течія", пам'ятник Кобзареві.
Особливо шанують харків'яни пам'ятник Тарасові Григоровичу Шевченку. Його встановлено в міському парку на вулиці Сумській. У минулі роки парк належав університету, він так і називався університетським садом, а тепер він має ім'я Великого Кобзаря.
Пам'ятник розміщенний так вдало, що його видно з кожної алеї. До того ж, шістнадцять фігур, які оточують постать Шевченка, розташовані по спіралі навколо центрального пілона. Вони краще простежуються з бокових алей.
Постать Шевченка видно здалеку, вона гігантських розмірів, близько шести метрів, тому Перехожі мають змогу вдивитися в обличчя видатного поета. Скульптор так вдало передав риси його зовнішності, що, здасться, можна уявити його вдачу: сміливість, допитливість, рішучість. Від усієї постаті віє бунтарством і непримиренністю.
Усі шістнадцять фігур, розташовані навколо трикутного гранітного пілона, здаються удвічі меншими за Кобзаря, проте теж добре простежуються. Особливо мене вражає жінка з немовлям на руках — Катерина. Оскільки цей пам'ятник я знаю з дитинства, то не уявляю Катерину іншою. Навіть читаючи твір, я бачу її саме такою, як на пам'ятнику. А далі, герої Шевченкових творів — гайдамаки, навіть повержені (одна постать лежача), вони дужі і вражаючі, бо вони — борці за волю, і козак-запорожець, і миколаївський рекрут, і селяни показані закутими, але нескореними.
Объяснение:
Чесно кажучи, важко писати про щастя, коли ти не знаєш, що це таке. Щастя – це поняття, що означає моральний стан людини , який відповідає найбільшому внутрішньому задоволенню умовами свого життя. На мою думку, щастя це-казковий птах, спіймати якого мріє кожен. Ми всі по-різному уявляємо його.
Щоб бути щасливим,необхідно постійно налаштовувати себе на позитивні емоції, уміти радіти найменшій дрібниці. Звичайно ж, кожна нормальна людина не може бути щасливою щохвилини. Кожен своє щастя будує по-своєму.
МУРАШКА АРНІ
Рано-вранці мураха Арні мав іти збирати падь – солодкі виділення попелиць. Він виявився дуже повільним, тому не міг бути ні розвідником, ні мисливцем. Арні щодня ходив однією і тією ж дорогою до дерева, на якому знаходились колонії попелиць.
Шлях пролягав побіля крутого яру. Арні йшов второваною стежкою і знав її як свої шість лапок, як свої мандибули. Ось кущ ожини з великими соковитими ягідками та гарним зеленим листям. Трохи далі – розлогий дуб, під яким так небезпечно, коли жолуді падають додолу. Біля цього могутнього дерева можна зустріти дикого кабана, вовка, полохливого зайця. Неподалік від дуба, біля великої купи хмизу, знаходиться барліг ведмедя. Арні знає, що цей бурий звір із задоволенням ласує комахами, які облаштовують житла у трухлявих пнях.
А ось і струнка береза – кінцевий маршрут Арні. По білокорому стовбуру неквапливо дістався гілля, на якому ласували соком попелиці. Він мав зібрати солодку падь і принести королеві.
Але раптом величезна темна хмара закрила сонце. Стало похмуро і вогко. Здійнявся пронизливий вітер. Маленькі крапельки дощу переросли у зливу. Серед найменших мешканців лісу почався переполох. Звірі та комахи стали ховатися у постійні помешкання і тимчасові прихистки-шпаринки.
Арні відчув різкий біль. Одна градина, розміром з горошину, впала на лапку. Налякана мурашка відчула подих неминучої загибелі.
Із шпаринки в березі визирнув комар і гостинно запросив до себе. Арні вагався, але укус комара, навіть якщо таке трапиться, здавався йому менш травматичним для хітинової оболонки, ніж крижані кулі-градинки. Страх змусив мураху прийняти пропозицію, і він швиденько забіг під теплу кору дерева.
Комар Тоні виявився гостинним. Він і сам не раз потерпав від негоди і знав, що таке бути самотнім у скрутну хвилину.
За годину злива вщухла. Арні мав повертатися до свого помешкання, але на шляху трапились перешкоди. Глибокі каламутні калюжі мурашці не подолати. Треба було зробити доволі великий гак через пагорби, схожі на горби верблюда, щоб дістатись домівки.
На щастя, неподалік від берези, Арні побачив дивовижну річ. Це був розтрощений компас. Винахідлива мурашка вирішила скористатись невеличкою частинкою пластикового корпусу. Напруживши міцні лапки Арні підштовхнув свій човник до калюжі. Один стрибок – і він пливе, регулюючи напрямок руху соломинкою.
Яким же щасливим був Арні, коли нарешті опинився у рідному мурашнику, де його чекали з нетерпінням.
Додаткова інформація. Слова, які необхідно було вжити у творі виділені жирним шрифтом: стовбур, дерево, кущ, гілля, береза, листя, горб, яр, вітер, град, дощ, страх, біг, стрибок, укус, комар, пеньок, хмиз, вовк, заєць, ведмідь, барліг, мурашник, дуб, звір, переполох, біль, подих, маршрут, компас.