Душа в пятки ушла
Водить за нос
Бить баклуши
Работать спустя рукава
Пишет как курица лапой
Хромать на обе ноги
С уважением Ленчок)
«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко.
Видання побачило світ за сприяння відомого письменника Євгена Гребінки. «Кобзар» надрукувало приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі коштом полтавського землевласника Петра Мартоса.
Останній приписував собі славу відкриття Шевченка-поета, оповідаючи, як замовив молодому і талановитому художнику свій портрет. І одного разу, коли Тарас Шевченко на хвилинку відлучився, знудьгований поміщик підняв із підлоги аркуш паперу з віршами. Прочитане вразило. Тарас Шевченко дістав із-під ліжка коробку, в якій зберігав свої твори, а Петро Мартос негайно відніс їх до Євгена Гребінки.
Насправді Шевченко ще в 1838-му віддав Євгену Гребінці п’ять своїх поезій для публікації в альманасі «Ластівка» (його видали лише в 1841-му), і той перебував у захваті від творчості Тараса.
До «Кобзаря» увійшли 8 поезій: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з вами».
Книга мала зручний формат і була видрукувана на якісному папері тиражем 1000 примірників. На початку книгу прикрашав офорт за малюнком Василя Штернберга «Кобзар із поводирем».
Існує два варіанти видання: з кількістю сторінок 106 та 116. Це пов’язано з тим, що перший наклад вийшов практично не цензурований, а після шаленого розголосу, який отримав «Кобзар» своїм антиімперським спрямуванням, його було піддано більш жорсткій цензурі і всі подальші примірники були адруковані з купюрами. Припускають, що це зробив сам Мартос, злякавшись санкцій.
«У консервативно-реакційних колах «Кобзар» одразу ж викликав суперечки й зазнав нападок. Про одну з таких суперечок, - що відбулася 23 квітня 1840 року на вечорі в М.Маркевича, на якому був присутній і Шевченко, - в щоденнику Маркевича читаємо: «А Кукольник уже напав на Мартоса, критикував Шевченка, запевняв, що напрям його «Кобзаря» шкідливий і небезпечний. Мартос впадає у відчай». Цей переляк і відчай, очевидно, й спонукали Мартоса, не зупиняючись перед додатковими видатками на переверстку, вилучити з «Кобзаря» ряд уривків, публікація яких могла мати неприємні наслідки не тільки для автора (що й показав згодом розгляд «Кобзаря» в ІІІ відділі)», - писав відомий шевченкознавець Василь Бородін.
Книга швидко розійшлася (згідно газетних оголошень, продавалася по карбованцю сріблом за примірник), виторг Петра Мартоса склав приблизно 400 карбованців сріблом.
«Багато праці коштувало мені умовити Шевченка», – згадував Мартос. Натомість Михайло Лазаревський наводив слова поета: «Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із видавцем він одержав непомірно малу вигоду».
Після виходу збірки Тараса Шевченка почали називати Кобзарем.
Арешт і заслання поета в 1847-му спричинили заборону й вилучення «Кобзаря» з книгосховищ, через що видання стало рідкісним ще в ті часи.
Насьогодні у світі збереглося лише кілька примірників книги.
Друге видання побачило світ у 1844-му, третє – в 1860-му. Вони доповнювалися новими творами, відтак «Кобзар» став головною книгою Тараса Шевченка.
У 1974 році видавництво "Дніпро" випустило факсимільне видання повного варіанту "Кобзаря" 1840 року, без купюр.
Багато людей говорить, що її як такої не існує, бо хоча б одна із сторін через певний час закохується і це переростає в стосунки. Однак хотілося б вірити, що існують такі люди, які просто дружать і спілкуються на вільну тему, діляться секретами та переживаннями…
Однією із запорук справжньої дружби можна вважати підтримку в тяжких ситуаціях, які підносить нам життя, як випробування. «Справжній друг пізнається в нещасті» – так писав Езоп. Справжніх друзів не можна ображати, а особливо, якщо це друг протилежної статі, тому що повага – одна з головних причин міцної дружби. Про друзів не можна забувати. Ми їх самі обираємо, і якщо вони змінилися у кращий чи гірший бік, ми повинні завжди зрозуміти їх. Можливо, навіть порадити, як краще вчинити в тій чи іншій ситуації, або тягнутися за ними, якщо вони ідуть до вершини.
Часто можна почути, що дружби між хлопцем і дівчиною не буває. Але як бути з інтернетним спілкуванням, яке стало модним у наш час? Серед моїх знайомих є такі, які дружать через соціальну мережу і не бачилися ще жодного разу. Вони не можуть прожити жодного дня, щоб не поговорити та не обговорити щось. Тим не менше у кожного з них є своє особисте життя. Хтось може сказати, що це божевілля, інші вважатимуть, що так і повинно бути. Це все реалії XXI століття, коли ми можемо знайомитися у соціальних мережах, довго спілкуватися, за у гості, сумувати, переживати і «до нестями» дружити.
У кожному віці дружба між людьми протилежної статі має свою забарвленість. Шкільні роки – це пора безтурботного дитинства, веселих пригод та мрій. І звичайно, що не обходяться вони без дружби із дівчатами. Вона може бути нетривалою, з різними своїми помилками та особливостями, а буває і навпаки – до кінця шкільних років. Дружба міцна тоді, коли є взаєморозуміння, спільні погляди та інтереси, почуття гумору, тобто духовна спільність, яка інколи може перерости і в кохання…
Чи варто дорожити такою дружбою? На мою думку, така дружба потрібна, якщо вона справжня. Часто представниці жіночої статі бувають в житті набагато практичнішими і мудрішими, ніж хлопці.
Близька соломка краще далекого сінця.
Про вовка річ, а він навстріч.
Порожній колосок вище від усіх.
Пішов батько навпростець - нескоро вернеться.
Отак, не бродячи, качку впіймав.
Ні взад, ні вперед - ні в кут, ні в двері.