Привіт, cолдате! Ти мене не знаєш, Я — просто дівчина, живу собі, як всі. В моєму місті тихо, не стріляють. Але війна торкнулася душі! Чому пишу тобі? Бо серце просить, Бо я так звикла, і вірші, що на душі, Я викладаю на листі! В моїй країні сльози, біль і розпач, І так нестримно пишуться листи. Ти зараз там, на Сході України, Душею б’єшся на передовій, Там дуже страшно, постріли лунають, Та не здаєшся ти, ідеш вперед! Ідеш у бій і остраху не маєш! Ти борешся за волю України, За незалежність та її життя, І за майбутнє кожної людини, А серед них живу і я! Ти тільки повернись, благаю, чуєш, Ти не лети далеко в небеса, Бо тут, на цій землі, тебе чекають Батьки, родина — вся сім’я. І вся країна молиться за тебе, Щоб швидше повертався ти живий, І я також щодня молюся небу, Аби в моїй країні настав мир… Я сподіваюсь, ці рядки почуєш,
Барви осіннього лісу Початок осені завжди чарівний. Повітря стає прозорим, а все навкруги виграє-яскравими кольорами. Невеличкий ліс теж золотиться, багряніє, палає і з кожним ранком заливається все блискучішим вогнем. А після дощику з кущів вилазять гриби.. Кумедні, товсті. На старих пеньках туляться один до одного тонконогі опеньки. Розсипалися по галявинах червоноголові підосичники, зеленуваті й рожеві сироїжки, запашні рижики. Особливо поважними здаються серед них товсті гриби під червоною шапкою з білими крапочками – мухомори. Намистинками розсипалися по кущах різнокольорові ягідки. Барви лісу доповнює і волохатий зеленувато-сірий мох на деревах. Пахне грибами, чебрецем, дощем і ще чимось дивним, приємним. Пишається проти сонця ліс, пломенять осінні вогневі барви. А разом з лісом пишається й осінь тим, що створила таку красу.
Привіт, cолдате! Ти мене не знаєш, Я — просто дівчина, живу собі, як всі. В моєму місті тихо, не стріляють. Але війна торкнулася душі! Чому пишу тобі? Бо серце просить, Бо я так звикла, і вірші, що на душі, Я викладаю на листі! В моїй країні сльози, біль і розпач, І так нестримно пишуться листи. Ти зараз там, на Сході України, Душею б’єшся на передовій, Там дуже страшно, постріли лунають, Та не здаєшся ти, ідеш вперед! Ідеш у бій і остраху не маєш! Ти борешся за волю України, За незалежність та її життя, І за майбутнє кожної людини, А серед них живу і я! Ти тільки повернись, благаю, чуєш, Ти не лети далеко в небеса, Бо тут, на цій землі, тебе чекають Батьки, родина — вся сім’я. І вся країна молиться за тебе, Щоб швидше повертався ти живий, І я також щодня молюся небу, Аби в моїй країні настав мир… Я сподіваюсь, ці рядки почуєш,
Читайте далi на https://life-after-ato.com.ua/post/553 © Життя після АТО (все для наших захисників)