На нашій планеті мешкає близько семи мільярдів людей, і всі вони – дуже різні. Хтось має добру й чуттєву душу, хтось – палкий і непокірний характер. Дехто може мати злу та заздрісну сутність.
Спектр рис нашого характеру неймовірно різноманітний! Тисячі веселок сплелися всередині кожної особистості, випромінюючи емоції та почуття.
Така риса як грубість – також частина цієї душевної веселки, проте її колір – сірий. На мою думку, кожен з нас хоч раз у житті переходив межу вихованості, після чого душа починала виплескувати назовні цю накопичену сірість. Чому люди іноді втрачають над собою контроль? Що змушує їх грубити оточуючим? І які наслідки потім із цього випливають?
У кожної людини існують свої причини для грубості, тому однозначної відповіді на це питання немає. По-перше, особистість може бути невихованою, і грубість вже перетворилась для неї у звичку. По-друге, тиск з боку суспільства інколи змушує нас «закипіти» й захищати свою гідність, відповідаючи образою на образу. По-третє, дехто, не маючи ніяких здобутків і талантів, заробляє собі «корону» саме за рахунок грубого ставлення до людей, аби показати свою вдавану перевагу.
Звичайно, всі ці пояснення та виправдання – помилкові, адже грубість взагалі не повинна фігурувати у стосунках між людьми.
Повернемося до нашого початкового питання. Грубість – це духовна слабкість чи демонстрація сили? Часто ці два поняття бувають взаємно оберненими: «сильна» людина, котра вважає себе вищою за інших, проявляє грубість як ознаку сили, хоча насправді це всього лише є наслідком духовної слабкості… Така людина не здатна на більше, вона не згодна працювати, їй подобаються легкі шляхи… У таких ситуаціях проявляється людська м’якодухість.
В іншому випадку, коли хтось грубо ставиться до оточення, в його душі також панує слабкість. Йому не вистачає сили змовчати, втримати контроль над собою, ввічливо все обговорити… У таких ситуаціях відразу спрацьовує словесний самозахист.
Якщо звернутися до законів вихованості та толерантності, то грубість – це духовна слабкість, яка, на жаль, у кожного з нас присутня. Нам потрібно боротися з нею, адже вміння почути й дипломатично вирішити проблему і є демонстрацією справжньої сили духу!
1. Багатий каже вбогому братові, щоб той віддав йому корову назад. 2. А вбогий відповідає, що він тому за неї відробив. 3. Зустрічає дочка батька й питає чому він плаче. 4. Пан запитав у мене чи знаю я, що в світі найсильніше, найпрудкіше, наймиліше. 5. Каже вбогий, що є в нього дочка Маруся, то це вона його так навчила. 6. Пан розсердився та каже, що він такий розумний, а вона проста собі дівка та його загадки повідгадувала. 7. Пан наказав убогому, щоб його дочка із стеблинки льону виткла сто ліктів полотна.
Існує думка, що краще мати багато дешевих речей, ніж кілька дорогих і якісних. Я вважаю, що дешевше буде купити якісну річ, і більше не витрачати гроші на закупівлю безлічі аналогічних товарів. По-перше, дешева річ має дуже короткий термін використання, наприклад, якщо придбати дешеву побутову техніку, то, швидше за все, вона поламається вже через пару тижнів. По-друге, треба задуматися про якість цієї речі, наскільки вона буде безпечною для здоров'я. Якщо є найменша загроза для здоров'я, значить будуть витрати на ліки і лікування. Я згодна з народною мудрістю, яка стверджуэ «скупий платить двічі» і виразом «я не такий багатий, щоб купувати дешеві речі». Народна мудрість розповідає про досвід попередніх поколінь. Тому, можна зробити висновок, що купити хорошу річ буде набагато вигідніше, ніж кілька дешевих.
Объяснение:
На нашій планеті мешкає близько семи мільярдів людей, і всі вони – дуже різні. Хтось має добру й чуттєву душу, хтось – палкий і непокірний характер. Дехто може мати злу та заздрісну сутність.
Спектр рис нашого характеру неймовірно різноманітний! Тисячі веселок сплелися всередині кожної особистості, випромінюючи емоції та почуття.
Така риса як грубість – також частина цієї душевної веселки, проте її колір – сірий. На мою думку, кожен з нас хоч раз у житті переходив межу вихованості, після чого душа починала виплескувати назовні цю накопичену сірість. Чому люди іноді втрачають над собою контроль? Що змушує їх грубити оточуючим? І які наслідки потім із цього випливають?
У кожної людини існують свої причини для грубості, тому однозначної відповіді на це питання немає. По-перше, особистість може бути невихованою, і грубість вже перетворилась для неї у звичку. По-друге, тиск з боку суспільства інколи змушує нас «закипіти» й захищати свою гідність, відповідаючи образою на образу. По-третє, дехто, не маючи ніяких здобутків і талантів, заробляє собі «корону» саме за рахунок грубого ставлення до людей, аби показати свою вдавану перевагу.
Звичайно, всі ці пояснення та виправдання – помилкові, адже грубість взагалі не повинна фігурувати у стосунках між людьми.
Повернемося до нашого початкового питання. Грубість – це духовна слабкість чи демонстрація сили? Часто ці два поняття бувають взаємно оберненими: «сильна» людина, котра вважає себе вищою за інших, проявляє грубість як ознаку сили, хоча насправді це всього лише є наслідком духовної слабкості… Така людина не здатна на більше, вона не згодна працювати, їй подобаються легкі шляхи… У таких ситуаціях проявляється людська м’якодухість.
В іншому випадку, коли хтось грубо ставиться до оточення, в його душі також панує слабкість. Йому не вистачає сили змовчати, втримати контроль над собою, ввічливо все обговорити… У таких ситуаціях відразу спрацьовує словесний самозахист.
Якщо звернутися до законів вихованості та толерантності, то грубість – це духовна слабкість, яка, на жаль, у кожного з нас присутня. Нам потрібно боротися з нею, адже вміння почути й дипломатично вирішити проблему і є демонстрацією справжньої сили духу!