Одного разу до Дієслова прийшла несподівана думка: «Я найважливіша частина мови». Чому, запитаєте Ви, дієслово так вирішило? А тому, дорогі друзі, що на Свято рідної мови до нього завітав «Хитрий Лис» Прикметник. Ось що він йому запропонував: «Друже Дієслово, а чи ти знаєш, що ти найважливіша, найгарніша та найпрацьовитіша частина мови!»
- Та що це ти таке кажеш, брате Прикметнику? – здивувалося Дієслово.
- А ти сам розсуди. Без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна з нього зрозуміти, чи робилось там щось, чи щось робиться?
- Як це? – не переставало дивуватися Дієслово.
- А ось так, послухай речення: Галя квіти теплою водичкою.
- Що теплою водичкою? – запитало Дієслово.
- Ось бачиш, не зрозуміло. Чи вона поливала чи полила, чи, може, взагалі вона їх ошпарила, – засміявся Прикметник.
- Так, ти правий! – гордо мовило Дієслово. – Що ж ти пропонуєш, Прикметнику?
- Та так, що ж я можу запропонувати такій поважній частині мови, звичайно, бути царем над усіма частинами мови.
- Хто ж мене царем проголосить? І як на все це подивиться наш брат Іменник.
- Наших маленьких друзів: Займенника Прийменника та Сполучника – я беру на себе, – гордо мовив хитрун Прикметник. Іменника ми приборкаємо, довірся мені, – прищурив своє праве око Прикметник та й пішов так швидко, як і прийшов.
О, ось тепер Дієслово міркувало собі, як на його прекрасній голові засяє корона величі царської.
Прикметник тим часом побіг до Іменника і став йому нашіптувати: « Ой Іменничку, щось там лихе задумав наш спільний братик Дієслово. Хоче, щоб його царем проголосили!»
- Та ні, то все побрехеньки, – відсахнувся Іменник.
Ось я тобі братику правду кажу, хоче, хоче, сам мені казав сьогодні, що він основна частина мови, найголовніша!
- Звісно без дієслова речення втрачає сенс, але коли без мене, воно теж незрозуміле, – заперечив Іменник.
- Так-так, от і я кажу, що тобі треба царем бути, – крикнув наостанок і побіг «хитрий лис» Прикметник до Прийменника, Займенника.
Прислівника, Числівника та Сполучника, що мешкали разом і вели спільне господарство.
І ось зібралася Рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто ж найважливіший – Дієслово чи Іменник? Кому царем бути? Одні кричать: «Іменнику!», інші «Дієслову!» А Прикметник тільки посміхається, що таку кашу заварив.
Мабуть і зараз би вони сперечались, якби не чарівниця, ім’я якої Зв’язна Мова. Прилетіла вона на своєму вірному коні Тексту і мовила: «Ви, братики, послухали хитруна Прикметника, який гарно говорить, але заздрить всім вам і тому вирішив вас пересварити. Ти, Дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка дія відбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якби не було Іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про кого говориться в реченні? А без інших частин мови, чи гарним було б наше мовлення, чи зрозумілою думка, чи вірно передавалась би дійсність? Чи згодні ви, друзі, зі мною?»
- І справді, чого ми тут репетуємо? – засміявся веселун Займенник, його підтримали інші.
- А ти, Прикметнику, будеш суворо покараний, віднині тобі вічно слугувати Іменнику в реченні, хоч ти гарна частина мови, але тобою треба користуватись дуже обережно! – суворо сказала чарівниця Зв’язна Мова.
З того часу між усіма частинами мови панує мир та злагода.
Відповідь:
-- Привіт, Аню! Як справи?
-- Добридень, Соню! А я тебе й не помітила! У мене все добре, а ти як?
-- Перечудово! А знаєш, нещодавно я відвідала місто Львів, це була найцікавіша подороє у моєму житті, і мені вже нетерпиться поділитися враженнями про цю поїздку.
-- Справді? Розкажи, будь ласа, про це чудове місто лева.
-- Звісно, як я могла не побувати у «Львівській копальні кави». Спробувавши цей напій, я відчула справжню атмосферу Львова!
-- Усе, усе! Не тебе буду перебивати, розказуй!
-- У цьому прекрасному місті, я відвідала Львівський Національний Академічний музей опери та балету. Це надзвичайно велика, простора та красива будівля!
-- Мені довелося побачити «Лебедине озеро». Танцюристи постралися на славу, щоб я отримала задоволення від їхнього танцю
-- Вау! Хотіла б я побути на твоєу місці!
-- Також, я побувала у Львівській ратуші. Не повіриш, я поборола свій страх та піднялася на верхівку цієї споруди. Побачивши цей бездоганний Львів на старе місто, зрозуміла, що мої старання не були марними
-- Я сподіваюсь ти зробила, хочаб, пару фотографій з цієї великої споруди з якого відкриваєтьсяґ такий прекрасний вид на місто?
-- Звісно, ми можемо зустрітися і я тобі покажу. В останній день поїздки, а вона тривала 3 дні, я пішла у торговий центр. Знаючи, що у Львові є багато класних магазинів, примірявши все, що тільки можна було, купивши майже не весь товар, я зі спокійною душою поіхала назад у Хмельницький
-- Тобі сподобалось?
-- Так, хочу ще раз відвідати місто лева.
Пояснення: