Відповідь:
Орфоепічні , орфографічні,лексичні , граматичні,пунктуаційні,стилістичні
Пояснення:
Орфоепічні - Вимови звуків, звукосполучень, наголошення слів ([веидец':а])
Орфографічні - Написання слів та їхніх частин (Пів'яблука)
Лексичні - Вживання слів у властивих їм значеннях, правильне подання слів (Будь-яке (любе) питання)
Граматичні - Творення слів, уживання форм слів, побудови слів і речень (згідно з наказом, відповідно до наказу (згідно до..., відповідно з)
Пунктуаційні - Вживання розділових знаків( а може, й ні.)
Стилістичні - Використання мовних засобів, властивих лише даному стилеві; поєднують у собі всі інші норми (Серед проблем, якими займається колектив, чільне місце займає посідає)
1) г
2)а
3)г
4)а
5)б
6)б
7) 1.в 2.а 3,д 4.б
8) 1.г 2.в 3.а 4.д
власне висловлювання
" Мрію я словами відмикати людське серце...Цю скарбницю мрій"
Так словами ми спілкуємося. По-перше, їх дуже багато. До кожного слова наша уява малює його значення. Ніякі звуки не можуть замінити усього багатства слів. По-друге, кожне відкриття можна описати словесно новими словами, збагатити мову. Мова дає змогу читати книги, пізнавати світ. По-третє, як душевно мелодію можуть прикрасити слова. Багато чарівних пісень просто не існувало би без мови.
Мова – це велике досягнення людства. Тому треба знати її.
Відповідь:
Я підтримую думку про те, що недобре слово вбиває. Адже слово несе не тільки смислове, але й емоційне навантаження, отож слово по-різному впливає на людину, а недобре слово може і вбити.
На підтвердження цього досить згадати, як ми реагуємо на тон, яким може бути сказане одне й те саме слово. Наприклад, "красно дякую" може звучати як щира подяка, а може містити іронію або й відверте глузування. Тоді ми сприймаємо слова як знак недоброго ставлення до нас. Слово й справді вбиває.
Яскравим прикладом цього може слугувати історія Марусі Чурай з однойменного роману Ліни Костенко. її слова для всієї України були як знамено в бою, як душа, що співає про головне в житті. Але коли зрадив героїню Гриць, багато хто з ницих людців не посоромився встромити ніж недоброго слова у спину дівчини. Вона навіть не виправдовувалася, бо знала справжню ціну слова.
А як убивчо звучало для героїнь Т. Шевченка слово "покритка"! У ньому був не тільки осуд, а вирок людині без права спокутувати свій гріх. Катерина, наприклад, не витримала і покінчила з життям, а Ганна, героїня поеми "Наймичка", зуміла пересилити біль від недоброго слова, але все життя спокутувала свій гріх, доглядаючи рідного сина і не маючи права сказати йому про це.
Не можна не згадати історії нашої країни 30—50-х років XX століття, коли страшне словосполучення "ворог народу" руйнувало мільйони життів. На жаль, слово й справді може вбити, але, можливо, люди не завжди до кінця розуміють це. Інакше б ставилися до слова більш відповідально.
Отже, з усього виходить висновок, що недобре слово вбиває, а добре — рятує.