Украї́нська мо́ва (вимовляється [ukrɑ'jınʲsʲkɑ 'mɔwɑ]) — мова, поширена у південно-східній Європі, належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної родини. Єдина державна мова в Україні, одна з трьох офіційних мов у Придністров'ї та одна з офіційних мов частини Сербії. Історично також була офіційною мовою Кубанської Народної Республіки.
Українською мовою говорять в Україні, прикордонних територіях сусідніх країн, де здавна мешкають українці[1], а також у країнах, куди свого часу виїхало чимало українців (українська діаспора)[2].
Українська мова виділилася з праслов'янської мови у VI—VII ст. Розмовна мова південних районів Русі X—XIII ст. є одним з етапів розвитку сучасної української мови.
І хочеться знати, куди падає сонце, кортить дійти рівним степом до краю землі й заглянути в прірву, де вже чимало назбиралося погаслих сонць.. - Речення розповідне, неокличне, складне, складається з двох складнопідрядних речень, зв"язаних безпослучниковим зв"язком.
Перше речення: І хочеться знати, куди падає сонце - складнопідрядне,
основна частина - односкладне речення, присудок хочеться, підрядна частина підмет сонце, присудок падає.
Друге речення: кортить дійти рівним степом до краю землі й заглянути в прірву, де вже чимало назбиралося погаслих сонць. Обидві частини - односкладні речення, мають лише присудки: кортить дійти, заглянути, назбиралося.
І (сполучник) хочеться (дієслово, присудок) знати (дієслово, присудок), куди (сполучник) падає (дієслово, присудок) сонце (іменник, підмет), кортить (дієслово, присудок) дійти (дієслово, присудок) рівним (прикметник, означення) степом (іменник, додаток) до краю (іменник, обставина) землі (іменник, додаток) й заглянути (дієслово, присудок) в прірву (іменник, обставина), де вже чимало (прислівник, обставина) назбиралося (дієслово, присудок) погаслих (прикметник, означення) сонць (іменник, додаток).