У передмові до своєї книжки автор пояснює, як виник задум цього художньо-публіцистичного дослідження, наголошуючи на тому, що відчув потребу поділитися з читачами, передусім, молодими, своїми спогадами адже його життя було насичене надзвичайно цікавими подіями. Через них, як крізь призму, можна побачити життя того покоління, на долю якого випали суворі випробування голодом, холодом та найстрашнішою війною.
Окрім цього, Олег Самойлович поставив перед собою ще одне завдання - простежити свій родовід, адже, вважає автор, своїх предків треба знати до сьомого коліна. Розділ "Відновлений зв'язок часів" читається на одному диханні, адже публіцист відшукав козацькі генеалогічні корені з XVII століття, з самого початку роду Самойловичів - з гетьмана Івана Самойловича.
З любов'ю і глибокою повагою Олег Самойлович розповідає про своїх батьків, родину. Тема сім'ї проходить крізь всі розділи твору. І куди б не закинула доля оповідача - на війну, на службу або за кордон - його підтримує думка про рідних. Саме це робить публіцистичне оповідання надзвичайно щирим і людяним.
"Маю право на свою думку"
Більша частина книжки присвячена темі Великої Вітчизняної війни та службі автора в армії. Назви розділів говорять самі за себе: "Війна", "В окупації", "На фронт", "Бойове хрещення", "Наступ", "Служба в групі радянських військ в Німеччині" тощо. Олег Григорович не лише описує події, що відбуваються в його житті, він розмірковує, ділиться своїми поглядати та той чи інший епізод, аналізує його з точки зору життя всієї країни. І робить це чесно і відверто. На нашу думку, це найголовніші особливості цієї книжки - щирість та чесність її автора. Він не приховує своїх поглядів, не йде на повідку усталених поглядів та суджень.
Так само чесно Олег Самойлович пише про те, чому вийшов із лав іншої партії. Дивлячись на те, як її лідери поховали ідеали, за які воював Олег Григорович, він шукав іншу політичну силу, яка б об'єднувала чесних та порядних людей. Такою стала для нього Соціалістична партія України, в якій Олег Самойлович перебуває практично з часів її заснування.
Окремий розділ у книжці присвячений Закарпаттю та закарпатцям. Край став рідним для Олега Самойловича та його сім'ї, і пише він про це з великою шаною до його людей. У цьому розділі він називає чимало імен відомих закарпатців, котрі вклали багато зусиль у становлення краю як наймолодшої області України. Поруч з ними працював і він.
Книжка гарно ілюстрована фотографіями різних років, найбільшу увагу з-поміж яких привертають старі світлини. Найдавніша з них датується 1899 роком. На ній зображений батько Олега Самойловича - Григорій Михайлович.
Можна передбачити неоднозначне сприйняття цієї книжки, адже погляди та переконання автора не завжди збігаються з тим, що пропагується сьогодні в літературі та пресі. Утім, усім своїм життям, тим, що довелося пережити Олегу Григоровичу, він виборов для себе це право - право мати і висловлювати власну думку. За душу беруть слова автора, сказані у передмові до книжки: "Мені, ветерану війни, сьогодні не соромно дивитися людям у вічі, оскільки я нічого не вкрав, нікого не принизив, ніколи не ховався від проблем, а жив і живу чесно й відкрито".
Було 2 брати. і кожен хотів мати поле пшениці. одного сонячного дня пішли брати до одного пана, якій мав 1 чарівне зернятко. пан сказав відгадайте мою загадку. що насвіті найсиачніше, а що наймеліше. пішли два брати додому думали , гадали і розвязали. прийшли до пана. перший брат каже насвіті на йсмачніче це пане ваші кабати, а наймеліше гроші. пан каже брехня , а ти 2 що скажеш наймеліше сон, а найсмачніше матінка природа, вона нас годує.пАн каже правда правда. тримай зерно посади його, водою полий і скажи рости зерно моє рости, пшеницю пренеси. так і зробив наймолочий брат. і було в нього велике поле пшеницв.і жили усі довго, і щасливо. а перший брат немав нічого, тільки жінку і дочку. от і казоцьті кінець, а хто слухав молодець!
Появление новых людей – это важнейшее событие в жизни человечества. Рождение малыша – огромнейший праздник, с которым новоиспеченную маму спешат поздравить родственники, друзья, коллеги. Во-первых, всем близким людям жуть как хочется увидеть малыша. Во-вторых, не терпится поздравить родителей и вручить подарок. Однако идти без приглашения в дом, где совсем недавно появился малюсенький человечек, как-то неловко. И правильно – не нужно торопиться.Традиционно на Руси старались никому не показывать ребенка в первые 40 дней после его рождения. Конечно, наши прабабушки руководствовались, прежде всего, суевериями, боясь порчи и сглаза. Ну а мы люди современные, не суеверные, но лучше все же выждать эти шесть недель, прежде чем продемонстрировать малыша родственникам и друзьям.Можно приглашать близких по несколько человек на чаепитие, знакомя их со своим ребенком. Не у всех мам есть Забота о ребенке отнимает все время, да и регулярная работа для мам в декрете – ни для кого уже не удивление. Ухаживая за ребенком и одновременно подрабатывая, мама вряд ли сможет собирать большое количество гостей и устраивать посиделки. Но если у вас есть да и работать в декрете не приходится, можно поступить по-другому: устроить смотрины новорожденного и пригласить всех родственников и друзей сразу.Праздничные смотрины новорожденногоСегодня смотрины новорожденного все чаще представляют собой пышный праздник в честь появления малыша. Если у вас есть желание организовать такой праздник, выждите положенный срок и запланируйте торжество на втором-третьем месяце после рождения малыша. Во-первых, в первый месяц маме самой не до праздников. Во-вторых, даже кратковременное общение сразу с несколькими взрослыми может быть вредно для ребенка: причиной тому вероятность инфекций (а у новорожденных еще слишком слабый иммунитет) и стресса от запаха, вида, голоса чужих людей.Праздничные смотрины новорожденного: организацияМесто для смотрин. Прежде всего, определитесь, где бы вы хотели провести это мероприятие. Возможные места: в своей квартире/доме, во дворе загородного дома, в парке, в кафе или ресторане. Если вы решили проводить смотрины ребенка в кафе или ресторане, арендуйте целый зал, чтобы не было посторонних людей. Если гостей немного, подыщите кафе или ресторан с небольшим банкетным залом.Приглашение гостей. Далее составьте список гостей, учтя, сколько людей может поместиться в выбранном месте. Следующий шаг – приглашение на смотрины. Если есть возможность, лучше разослать пригласительные. Их можно сделать в форме памперса или расстегивающейся распашонки. Если некогда заниматься пригласительными, обзвоните всех гостей и пригласите их устно.Тема и стиль смотрин новорожденного. Желательно продумать тему или стиль мероприятия. Например, если родился мальчик, можно декорировать место проведения смотрин в синих тонах, если девочка – в розовых. Еще одна тема для декора – зоопарк детенышей. Выбирая эту тему, украшают место проведения праздника изображениями и фигурками детенышей животных и птенцов. Можно взять белый и серебристый цвета для декора, используя для украшения крылышки и фигурки ангелочков. Распространенная тема – экологическая. Дескать, родился ребенок, и теперь родителям нужно вести здоровый образ жизни и заботиться о планете, на которой будут жить их внуки. В этом случае место проведения смотрин декорируется в зеленых тонах, используются для декора и сервировки преимущественно натуральные материалы: льняная скатерть и салфетки, плетеная посуда, композиции из веточек, декоративные гнезда и т.п.Тортик в честь новорожденной девочки (с сайта susanscakestudio.com) А этот тортик – в честь близнецов Не используйте для декора воздушных шаров – если шар лопнет и произведет громкий звук, младенец может сильно напугаться. Если планируете фейерверк, то перенесите его на финал мероприятия, когда мама (или бабушка, няня и пр.) и малыш уже покинут вечеринку.Ход праздника «Смотрины новорожденного». Начните мероприятие с демонстрации виновника торжества – пусть друзья и родственники вдоволь насмотрятся на малыша. Затем можно предложить гостям сказать поздравительные слова, но очень тихо и нежно, чтобы не напугать ребенка. В принципе сразу после этого малыша можно увезти домой. А чтобы гости не заскучали без него, расставьте на столах маленькие рамочки с фотографиями новорожденного. Можно даже, если есть такая возможность, показать первый фильм про него.Подготовьте памятную книгу – лучше всего подойдет альбом, выполненный в технике «скрапбукинг». Пусть гости напишут свои первые впечатления от знакомства с малышом и вложат принесенные открытки. Затем можно немного поиграть и даже потанцевать.Запланируйте «подарочный» момент – гости непременно захотят одарить маму с папой. Но и вы можете подготовить памятные подарки для гостей в маленьких коробочках-бонбоньерках. В них можно положить шоколадное драже, орешки, магнитик с фото вашего малыша и, например, свечечку в форме зайки или пустышки.Бонбоньерки в тему
Нащадок гетьмана
У передмові до своєї книжки автор пояснює, як виник задум цього художньо-публіцистичного дослідження, наголошуючи на тому, що відчув потребу поділитися з читачами, передусім, молодими, своїми спогадами адже його життя було насичене надзвичайно цікавими подіями. Через них, як крізь призму, можна побачити життя того покоління, на долю якого випали суворі випробування голодом, холодом та найстрашнішою війною.
Окрім цього, Олег Самойлович поставив перед собою ще одне завдання - простежити свій родовід, адже, вважає автор, своїх предків треба знати до сьомого коліна. Розділ "Відновлений зв'язок часів" читається на одному диханні, адже публіцист відшукав козацькі генеалогічні корені з XVII століття, з самого початку роду Самойловичів - з гетьмана Івана Самойловича.
З любов'ю і глибокою повагою Олег Самойлович розповідає про своїх батьків, родину. Тема сім'ї проходить крізь всі розділи твору. І куди б не закинула доля оповідача - на війну, на службу або за кордон - його підтримує думка про рідних. Саме це робить публіцистичне оповідання надзвичайно щирим і людяним.
"Маю право на свою думку"
Більша частина книжки присвячена темі Великої Вітчизняної війни та службі автора в армії. Назви розділів говорять самі за себе: "Війна", "В окупації", "На фронт", "Бойове хрещення", "Наступ", "Служба в групі радянських військ в Німеччині" тощо. Олег Григорович не лише описує події, що відбуваються в його житті, він розмірковує, ділиться своїми поглядати та той чи інший епізод, аналізує його з точки зору життя всієї країни. І робить це чесно і відверто. На нашу думку, це найголовніші особливості цієї книжки - щирість та чесність її автора. Він не приховує своїх поглядів, не йде на повідку усталених поглядів та суджень.
Так само чесно Олег Самойлович пише про те, чому вийшов із лав іншої партії. Дивлячись на те, як її лідери поховали ідеали, за які воював Олег Григорович, він шукав іншу політичну силу, яка б об'єднувала чесних та порядних людей. Такою стала для нього Соціалістична партія України, в якій Олег Самойлович перебуває практично з часів її заснування.
Окремий розділ у книжці присвячений Закарпаттю та закарпатцям. Край став рідним для Олега Самойловича та його сім'ї, і пише він про це з великою шаною до його людей. У цьому розділі він називає чимало імен відомих закарпатців, котрі вклали багато зусиль у становлення краю як наймолодшої області України. Поруч з ними працював і він.
Книжка гарно ілюстрована фотографіями різних років, найбільшу увагу з-поміж яких привертають старі світлини. Найдавніша з них датується 1899 роком. На ній зображений батько Олега Самойловича - Григорій Михайлович.
Можна передбачити неоднозначне сприйняття цієї книжки, адже погляди та переконання автора не завжди збігаються з тим, що пропагується сьогодні в літературі та пресі. Утім, усім своїм життям, тим, що довелося пережити Олегу Григоровичу, він виборов для себе це право - право мати і висловлювати власну думку. За душу беруть слова автора, сказані у передмові до книжки: "Мені, ветерану війни, сьогодні не соромно дивитися людям у вічі, оскільки я нічого не вкрав, нікого не принизив, ніколи не ховався від проблем, а жив і живу чесно й відкрито".