Вулиця Пушкінська — одна з найстаріших вулиць стародавнього міста Житомира, її історична назва — вулиця Зелена (поряд на Петрівській горі тоді був зелений гай). Це була стародавня дорога з Петрівської гори в Передмісті (так називалася місцевість в районі нинішньої площі Корольова). Коли дорога почала забудовуватися в XVIII столітті, то з неї вийшли дві вулиці — Зелена і Глиняна (нинішня вулиця Театральна). Зелена вулиця починалася на Петрівській горі (де і тепер), і закінчувалася перед садибою адвоката Словацького — дядька видатного польського і українського поета Юліуша Словацького. Садиба Словацького знаходилася в районі нинішнього Нового бульвару. У першій половині XIX століття вулицю продовжили до вулиці Великої Бердичівської, а у другій половині XIX століття, коли проклали нові вулиці — Молчанівську (тепер Новий бульвар) і нинішній Старий бульвар, то Зелена вулиця від Молчанівської зробила поворот на південь, закінчуючись на Старому бульварі. Тоді ж вона і змінила назву на Жандармську (тут знаходилася губернська жандармерія). З часом почало формуватися продовження Жандармської вулиці від нинішнього Старого бульвару до Монастирської вулиці (тепер вул. Шевченка). Це нове продовження одержало назву Новожандармської вулиці, а стара її частина стала називатися Старожандармською. У 1899 році (до сторіччя з дня народження О. С. Пушкіна) обидві вулиці об’єднали в одну під назвою вулиця Пушкінська, яка існує і дотепер. На вулиці Пушкінській багато пам’яток історії та архітектури. Довжина її близько 2-х кілометрів.
Масивна триповерхова будівля, де тепер знаходиться природничий факультет Житомирського державного університету імені Івана Франка, є в місті, по-своєму, унікальною спорудою. Це — перший триповерховий будинок у Житомирі, побудований у 1882 році в стилі неокласицизму для першого в історії міста вищого навчального закладу — єврейського вчительського інституту. Відтоді тут назавжди оселилася освіта і наука. А ще він є пам’яткою архітектури і містобудування (охоронне свідоцтво № 174).
Якось мені довелося стати мимовільним свідком полювання на дятла. Полював на птаха мій друг Тарас, і робив він це у власній оселі. Дятел залетів у його двоповерховий будинок через вікно. З самого ранку. Тоді мені якраз довелося ночувати у Тараса вдома.
Візиту непроханого “гостя” Тарас спочатку зрадів. Втішилися і його родичі. Вони дивилися на птаха, який сторожко сидів на карнизі у кутку кімнати. Тарас побіг на кухню, і приніс у блюдці молока. Я здивовано подивився на друга, який не знав, що дятли молоко не дуже полюбляють. За секунду птах дав зрозуміти Тарасу і його родичам, що молока пити він не буде. Освоївшись у кімнаті, він почав довбати стіну Потім, вочевидь не знайшовши у стіні комах, перелетів на дерев'яну шафу, залишивши до того на стіні декілька відмітин. Першим на дятлове неподобство відреагував Тарасів кіт. Тварина стрибнула на птаха, і той, злетівши з шафи, почав літати хатою. За ним кинулися і мешканці будинку.
Давай справа заходь, оточимо його! — перегукувались мешканці дому. — Ще трохи і зловимо!
Наляканий дятел залетів на кухню. Він перекинув пакети з приправами, а його переслідувачі скинули на землю декілька табуреток та каструль.
Наробивши гармидеру, дятел, врешті, викликав співчуття усієї родини мого друга. Птах намагався вилетіти у вікно. Кватирка була зачинена. Глухий звук, і пташка вже лежала на землі. Поруч виднілося декілька краплин крові. Мешканці будинку відразу змінили гнів на співчуття. Продовжував атакувати птаху лише кіт. Проте Тарас вправно зловив його за задні лапи, а потім зачинив у іншій кімнаті.
Дятла ж поклали на подвір'ї. Полежавши декілька хвилин на траві, на моє здивування та на радість Тараса він оклигав, і полетів.