У неділю ми з батьками пішли гуляти у парк. Була та чарівна пора весни, коли дерева вже вкрилися зеленню, зацвів бузок, каштани. Повітря було ще прохолодне, але сонячне проміння, пробиваючись крізь рідкі хмаринки, припікало. Ми йшли алеєю, з усіх боків нас оточували каштани. їхні крони змикалися над нашими головами. Суцвіття каштанів нагадували запалені білі свічки і мали просто розкішний вигляд. Несподівано біля своїх ніг я побачила одну з таких свічок. Хтось зірвав квітуче диво і кинув. Ми пройшли ще кілька кроків і побачили грубо зламану гілочку клена з ще ніжними світло-зеленими незів’ялими листочками. Кому ж заманулося нівечити цю красу? Навряд чи ця людина хотіла зробити комусь приємність, принісши у дім каштанові суцвіття або гілку з кленовим листячком. Рослини були зірвані просто так, мимохідь, навіть не подумавши, навіщо це потрібно. Та й суцвіття каштанів швидко в’януть, тому ні краси, ні затишку у кімнаті не створять. Інша річ, бузок або черемха. До речі, в нашому парку є багато різних видів бузку, але і його, якщо вже ламають, то складається таке враження, наче тут пройшовся буревій.
Якщо людина така байдужа до живої природи, чи можна стверджувати, що вона любить своє місто, вулицю, врешті-решт свою батьківщину? Адже від дбайливого ставлення до рослин залежить благополуччя парків, садів, лісів. Ось посадили на нашому шкільному квітнику розкішні жоржини, а хтось узяв і потайки викопав їх, тобто просто вкрав. Крадуть квіти на міських клумбах, а скільки дерев вирубано у місті нібито заради усіляких будівельних робіт. І в нашому дворі знищили з десяток старих тополь. Нових не насадили, а пні не здаються, пустили пагони.
Природа - це краса, яка оточує нас завжди й усюди. Це зелене вбрання нашої країни. Збільшувати зелене багатство – означає по-справжньому любити батьківщину. Той самий каштан або клен – це не просто краса. Це – чисте повітря, помешкання для птахів. А втім, це й так усім відомо.
Я вважаю, що кохання - це сенс життя людини. Кожного дня наші серця вимагають щоб ми кохали і нас кохали. Ви звичайно можети розкритикувати мій погляд, і це буде природньо, тому що кожна людина по своєму сприймає це почуття.
Близькі до мого світогляда думки ви зможете віднайти на сторінках твору Івана Карпенка-Карого "Хазяїн". Дочка Пузиря - Соня - єдина із всіх героїв що має справжню і щиру душу. По при всі настанови батька, який першочергово вбачає мету одруження в примножуванні статків, вона дарує своє кохання звичайному бідному вчителю Калиновучу, за покликом серця. І лише так вони знаходять своє щястя.
Роман Льва Толстого "Анна Кареніна" теж відображає мої погляди на це питання. Автор широко і різнобічно розглядає цю тему і проводить дві паралель. Перша - це кохання Анни, а друга - Левіна. На мою думку, саме кохання Левіна і Кіті може стати прикладом для наслідування. Вони, щиро і альтруїстично, присвячують своє кохання і життя один одному. Вони справді розділяють разом всі радості і незгоди. Чи не у цьому сенс життя? Знайти людину, яка зможе зрозуміти і до
Отже, на основі цих аргументів, я дійсно вважаю кохання сенсом житт людини.