Я люблю осінь. Тому що восени дуже легко мріяти, а я люблю помріяти. Я дуже люблю збирати букети з осіннього листя. Вони мені здаються навіть більш красивими , ніж букети з яскравих весняних квітів. І, потім, квіти потрібно зривати, начебто б вбивати їх. А листя падають самі, їх просто потрібно підняти з землі. Вінок або букет з кленового листя нічим не гірше, ніж квітковий. Ще мені подобається осіннє повітря. Воно таке чисте, прозоре, вранці трошки прохолодне. А небо восени теж буває дуже яскравим, особливо в сонячні дні.
Наше життя - це терен, котрий обплітає нас, завдаючи болю. Хтось бореться з ним, а хтось - опускає руки. І саме в останніх починається духовна стагнація, а іноді - й деструкція особистості.
Ті, хто зламався, не змогли витримати тягар проблем, що звалилися на них дощем, що ранить кожною краплиною, починають закриватися або вивищати над іншими, показуючи свою силу. Я думаю, що грубість - це ознака слабкості людини, котра не змогла протистояти водоспаду життєвих обставин. Згадаймо хоча б Чіпку, головного героя соціально-психологічного роману Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". Несправедливо залишившись без землі, юнак не намагається знайти вихід із ситуації, а починає "звертатися до чарки". Розв'язкою всього цього стало вбивство Чіпкою цілої сім'ї. Головний герой показав свою слабкість через жахливу грубість.
Сильна особистісь ніколи не буде самостверджуватися за рахунок інших. Грубі особистості - слабкі.