Давно улетели на юг щебетуньи-ласточки, а ещё раньше, как по команде, исчезли быстрые стрижи.
В осенние дни слышали ребята, как, прощаясь с милой родиной, курлыкали в небе пролетные журавли. С каким-то особым чувством долго смотрели им вслед, как будто журавли уносили с собой лето.
Тихо переговариваясь, пролетели на теплый юг гуси...
Готовятся к холодной зиме люди. Давно скосили рожь и пшеницу. Заготовили корма скоту. Снимают последние яблоки в садах. Выкопали картошку, свёклу, морковь и убирают их на зиму.
Готовятся и звери к зиме. Проворная белка накопила в дупле орехов, насушила отборных грибов. Маленькие мыши-полевки натаскали в норки зёрен, наготовили душистого мягкого сена.
Поздней осенью строит своё зимнее логово трудолюбивый еж. Целый ворох сухих листьев натаскал он под старый пень. Всю зиму спокойно будет спать под тёплым одеялом.
Всё реже, всё скупее греет осеннее солнышко.
Скоро, скоро начнутся первые морозы.
До самой весны застынет земля-матушка. Все от нее взяли всё, что она могла дать.
Великий піст — головний тривалий піст в багатьох християнських конфесіях (православ'ї, католицизмі та інших), мета якого полягає у приготуванні до святкування Великодня. Встановлений на знак наслідування Ісусу Христу, який постився у пустелі сорок днів. Тривалість Великого посту так чи інакше пов'язані з числом 40, однак фактична його тривалість залежить від правил обчислення, прийнятих в даній конкретній конфесії.
Перша неділя Великого посту називається «неділя збірна». У цей час уже зазвичай тане сніг, тому кажуть: «Неділя збір — тече вода з гір». У цю неділю дівчата варили колись кашу з маком і на короткий час закопували її в землю — «щоб недоля пропала».
Четвертий тиждень Великого посту — середохресний, бо в середу на цьому тижні відмічають свято хреста. У цей день господині печуть «хрести» з маком і змащують їх медом. Частину «хрестів» зберігають на час сівби. На цьому ж тижні сіють мак, а також розсаду капусти й помідорів, бо існує повір'я, що її обов'язково треба сіяти в піст — «щоб морозу не боялась».
П'ятий тиждень посту називається Похвальний, у суботу цього тижня — свято Похвали Пресвятої Богородиці. У цей день не можна працювати, а можна тільки розсаду сіяти.
Неділя за тиждень перед Великоднем називається «Вербною», «шутковою» або «квітною», а тиждень перед цією неділею — «вербним». У цей тиждень не можна сіяти конопель і городини, бо «буде ликовате, як верба», а також буряків, бо «будуть гіркі».
Шоста субота — Вербна або Лазарева. У Вербну неділю святять вербу. Звичай святити гілля дерев пішов від тих часів, коли люди встеляли пальмовим гіллям дорогу Ісусу, що в'їжджав у Єрусалим на віслюку. Звичай дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 р.) згадується «Праздьникъ вьрбьны». Біля церкви збирають велику кількість вербового гілля й після відправи Богослужіння священик окроплює це гілля свяченою водою. Вважається, що це свято дітей, бо під час церковного обходу на вечірні діти носять вербу: кому трапиться найбільша гілка верби — той щасливий. Колись господарі, повертаючись із церкви з освяченим гіллям верби, зразу йшли на город або в поле, аби посадити відразу ж кілька гілок, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток». Решту заносили до хати й ставили на покуті під святими образами. Свячена верба завжди була у великій пошані, тому навіть найменше гілля, що залишалось після освячення, палили на вогні, щоб «боронь Боже, під ноги не потрапило».
Останній тиждень перед Великоднем називають білим або чистим. На цьому тижні віруючі люди дотримуються посту так само суворо, як і в перший тиждень. Найважливішим днем тижня є четвер, який називається чистим, світлим, великим, страсним або живним. Чистий четвер — це свято весняного очищення. Люди чистили все в хатах, коморах, стайнях, на подвір'ї, та прикрашали все по-святковому. Самі ж купалися, особливо для того, щоб позбутися хвороб. Увечері в церкві відправлялися «Страсті». У цей день намагаються додержувати врочистий спокій — без сміху, співів, голосних розмов у той час, коли в церкві читають Євангеліє. Повертаючись із церкви, люди намагались донести страсну свічку додому так, щоб вогонь не згас. Для цього робили спеціальні ліхтарі з кольорового паперу або фарбованого скла. У Чистий четвер була традиція колоти кабанчиків та поросят, щоб на Великдень на столі були шинка й ковбаса. А Чистий четвер, за повір'ям, сприяв тому, що в «салі цих свиней ніколи не заведеться нічого — ні противного, ні вредного». Цей звичай зберігався в Україні до початку 30-х років, поки йому не завадило колгоспне господарювання.