- Розумієш, він проміняв мене на тренування з футболу! Кожні вихідні ми з ним грали у футбол у дворі, а тепер він буде зайнятий у цей час у футбольній школі! А я ще допомагав йому відпрацьовувати паси та удари!
- І правильно робив! Адже мені здається, Микита мріяв попасти до футбольної команди.
- Так і є! Але як же наші прогулянки? Хіба вони йому не важливі?
- Я впевнена, що важливі. Проте вам доведеться знайти для них інший час. Хіба Микита ображався на тебе за те, що ти ходиш на свої заняття по скейтборду замість того, щоб грати з ним?
- Ні.
- Тож і тобі не варто. Порадій за друга, в якого збулася мрія. Справжні друзі те тільки допомагають у біді, а й радіють успіху один одного. Адже розклад тренувань не Микита вигадав, просто він такий у футбольній школі?
- Справді, мамо. Це не від нього залежить. Мабуть, я був неправий. Микита – молодець. Мені самому не стільки футбол подобається, скільки просто проводити час разом із ним.
- Думаю, ви можете бачитися у інший час та зайнятися чимось новеньким та цікавим.
- Згоден. Дякую, мамо. Піду подзвоню та вибачусь.. Скажу йому, що він молодець.
- Правильно. Ти – справжній друг!
Tweet
Діалог про справжню дружбу
- Чого ти така сумна, Маринко?
- Галя сказала мені, що я не справжня подруга.
- Чому?
- Я не дозволила їй взяти мою зелену ручку на природознавстві.
- Чому?
- Розумієш, вона мені самій була потрібна. Я виділяла нею найважливіше у конспекті. Якби ми робили це по черзі, то обидві не встигли б записувати. Я запропонувала їй взяти фіолетову, а вона мені відповіла грубістю.
- А що – без цих ручок неможливо записати конспект?
- Та можна! Писала б собі синьою та не образила б подругу!
- Почекай, ці ручки твої, ти маєш право дати чи не дати їх комусь. Ти ж хотіла поділитися, запропонувала те, що могла дати. А вимагати в тебе ручку, яка тобі потрібна, це якось не по-дружньому. Ще й грубити! Тут не ти повела себе, не як справжній друг, а Галя.
- Думаєш?
- Впевнена! Справжні друзі не ображаються через такі дрібниці й думають не лише про себе, а одне про одного.
Паразитичні безхребетні Близько 1000 видів, переважно з витягнутим овальним або грушоподібної тілом, складають клас джгутикових (Flagellata або Mastigophora). Органели руху - джгутики, яких у різних представників классу може бути від 1 до 8 і більше. Джгутик - тонкий цитоплазматичний виріст, складається з найтонших фібрил. Своїм підставою він прикріплений до базального бичка або кінетопласт. Джгутикові рухаються джгутом вперед, створюючи своїм рухами вихрові вири і як би «вгвинчуючись» тварину в навколишнє рідке середовище б харчування: джгутикових поділяють на мають хлорофіл і живляться автотрофно, і на які не мають хлорофілу і живляться, як інші тварини, гетеротрофних Гетеротрофи на передній стороні тіла мають особливу поглиблення - цитостом, через який при русі джгутика їжа вганяють у травну вакуоль. Ряд форм джгутикових харчується осмотичним шляхом, всмоктуючи всій поверхнею тіла розчинені органічні речовини з навколишнього середовища. Серед джгутикових зустрічаються колоніальні форми, які з різного числа індивідумів (від 8 до 10 000 особин і більше) (вольвокс). Основні паразитичні представники класу жгутикові - лишманія і лямблії. Лейшманія зустрічається в тропіках. Викликає групу хвороб - лейшманіози, що протікають з ураженням шкіри і слизових оболонок (шкірний лейшманіоз або пендинская виразка) або внутрішніх органів (вісцеральний лейшманіоз або калаазар). Переносником лейшманіозу є москіти, які заражаються при ссанні крові хворої людини або тварини. Збудник проникає в організм людини при укусі москіта. Шкірний лейшманіоз (пендинська виразка). Лейшманії проникають в шкіру людини, в клітинах якої розмножуються; виникає запальний процесс з подальшим омертвінням тканини (некроз) та утворенням виразок. Розрізняють два типу шкірного лейшманіозу: міський і сільський. При шкірному лейшманіозі міського типу зараження відбувається через хворих людей і, ймовірно, собак; збудник, потрапивши в організм людини, протягом 2-8 місяців (рідко 3-5 років) не викликає видимих проявів хвороби (інкубаційний період). Потім на місці укусу москіта (найчастіше на обличчі або на руках) з'являється буруватий вузлик (лейшманія), поступово збільшується. Через 5-10 місяців на місці вузлика розвивається виразка круглої форми з щільними краями та гнійним відділенням. Найчастіше виникає 1 - 3 виразки. Хвороба триває 1-2 роки. При шкірному лейшманіозі сільського типу зараження відбувається від великої і полуденної піщанок, тонкопалого ховраха і інше. Інкубаційний період при шкірному лейшманіозі сільського типу становить від 1 тижня до 2 місяців. Хвороба починається гостро. На шкірі (обличчя, рук, часто - ніг) з'являються лейшманіоми, що нагадують гнійник (фурункул). Тривалість хвороби складає 3-6 місяців. Лікування лейшманіозу - стаціонарне. Профілактика полягає у знищенні нор гризунів (при цьому гинуть й гризуни, й москіти, що мешкають в цих норах), вилов бродячих собак, обстеженні всього поголів'я собак у вогнищі і ліквідації хворих лейшманіозом тварин, а також у знищенні місць виплоду москітів.
Ми зараз живемо у вік космічних швидкостей і комп’ютерних технологій, у столітті, в якому кожного дня отримуємо різну інформацію. У кінці минулого століття багато вчених, осліплених великими можливостями кіно, телебачення й комп’ютера, прогнозували зникнення книжної культури взагалі. Для чого паперові книжки, якщо можна подивитись фільм? Так, можливості інформаційних технологій сьогодні досягли таких висот, куди не заглядали наукові фантасти. Але я сподіваюсь, що книги назавжди залишаться великим надбанням людської культури. Починаючи читати нову книгу, я чекаю зустрічі з новою людиною, героєм або негідником, принцом або жебраком. Я аналізую той чи інший образ, створюваний автором, уявляю його одяг, рухи, погляди свого героя. Саме цього не може дати віно та телебачення, вони ж пропонують вже готовий образ, не залишаючи простору для польоту фантазії. А читання книг передбачає роботу думки й серця, а не просто використання «готового продукту». Важливо при цьому, які ми обираємо книжки. Усім відомо, що зараз у продажу з’явилася велика кількість низькообробної літератури, тому треба бути розбірливим під час вибору книжок. Можна «ковтнути» усі детективи і любовні романи, нічому не навчившись. А книга – це глибочезне, невичерпне джерело знань. Тому не можна відноситись до книг, як відпочинку чи розваги. Книжка повинна сприяти духовному розвитку людини. Прочитую останню сторінку, закриваю книжку, а серце не хоче з нею розлучатися. Вона увійшла у моє життя, за торкнула струнку моєї душі, ця книга змусила задумалися мене багато над чим. А може, я ще повернусь до неї, перечитаю, знайду щось нове. Я вважаю, що кожен читач у справжній книзі знаходить для себе щось у будь-якому віці. Не випадково до книги тягнуться й діти,, й дорослі, й дуже часто кілька поколінь в одній сім’ї «вихоплюють» один в одного одну й ту саму книгу. Звісно, для пошуку певної інформації розумніше використати комп’ютер: він швидко знайде й надасть необхідну відомість. Хіба не цікавіше побачити красу рослинного та тваринного світу або гати за зміною молекули, ніж прочитати про це у підручнику? Тут, звісно, книжка поступається кіно й телебачення, але якщо говорити про художні твори, я ніколи не обрав екранізацію. Книжка передає нам досвід минулих поколінь, їхні ідеали, шляхи пошуку істини. І в наш час Інтернету та космічних польотів книгу ніщо не замінить. Я впевнений, що людство буде завжди берегти й цінувати книжку.
Мамо, уявляєш, я сьогодні посварився з Микитою!
- Через що, синку, ви ж ним найкращі друзі.
- Розумієш, він проміняв мене на тренування з футболу! Кожні вихідні ми з ним грали у футбол у дворі, а тепер він буде зайнятий у цей час у футбольній школі! А я ще допомагав йому відпрацьовувати паси та удари!
- І правильно робив! Адже мені здається, Микита мріяв попасти до футбольної команди.
- Так і є! Але як же наші прогулянки? Хіба вони йому не важливі?
- Я впевнена, що важливі. Проте вам доведеться знайти для них інший час. Хіба Микита ображався на тебе за те, що ти ходиш на свої заняття по скейтборду замість того, щоб грати з ним?
- Ні.
- Тож і тобі не варто. Порадій за друга, в якого збулася мрія. Справжні друзі те тільки допомагають у біді, а й радіють успіху один одного. Адже розклад тренувань не Микита вигадав, просто він такий у футбольній школі?
- Справді, мамо. Це не від нього залежить. Мабуть, я був неправий. Микита – молодець. Мені самому не стільки футбол подобається, скільки просто проводити час разом із ним.
- Думаю, ви можете бачитися у інший час та зайнятися чимось новеньким та цікавим.
- Згоден. Дякую, мамо. Піду подзвоню та вибачусь.. Скажу йому, що він молодець.
- Правильно. Ти – справжній друг!
Tweet
Діалог про справжню дружбу
- Чого ти така сумна, Маринко?
- Галя сказала мені, що я не справжня подруга.
- Чому?
- Я не дозволила їй взяти мою зелену ручку на природознавстві.
- Чому?
- Розумієш, вона мені самій була потрібна. Я виділяла нею найважливіше у конспекті. Якби ми робили це по черзі, то обидві не встигли б записувати. Я запропонувала їй взяти фіолетову, а вона мені відповіла грубістю.
- А що – без цих ручок неможливо записати конспект?
- Та можна! Писала б собі синьою та не образила б подругу!
- Почекай, ці ручки твої, ти маєш право дати чи не дати їх комусь. Ти ж хотіла поділитися, запропонувала те, що могла дати. А вимагати в тебе ручку, яка тобі потрібна, це якось не по-дружньому. Ще й грубити! Тут не ти повела себе, не як справжній друг, а Галя.
- Думаєш?
- Впевнена! Справжні друзі не ображаються через такі дрібниці й думають не лише про себе, а одне про одного.
- Ти маєш рацію. Дякую, Олю, за світлу думку!
Объяснение: