4. Напишіть казку за поданим початком. Доберіть до неї заголовок. Колись давно у високому замку жила Мова. Вона обожнювала порядок. Дуже не любила Мова, щоб слова часто повторювалися. От якось...
От якось прийшли до неї у гості два брати: Синонім та Антонім. Мова зраділа Синоніму, бо він допомагав їй по роботі, та так добре, що Помилка (Ворог Мови) не могла пройти, та щось накоїти. Ну а Антонім лежав на печі, бо не потрібен він був Мові. Наскучило Антоніму сидіти, та й пішов він до Помилки.
Прийшов він до неї та й каже:
- Помилко, дорогенька! Не потрібен я Мові, незлюбила вона мене! Я хочу тобі до щось їй накоїти.
- Антоніме, друже! Я така рада, що ти на моїй стороні! Я думаю ти знаєш, чого твій брат боїться найбільше?
- Знаю, знаю. Він кохає Мову, і не хоче, щоб він зробив так, щоб їй не сподобалось.
- Добре. У мене вже є ідеї!
Помилка й Антонім пішли у поле неправильних текстів, де Мова і Синонім працювали. Синонім так працював, що й не побачив, як його брат Мову викрав. Поніс Антонім Мову лісами й морями, широкими степами. Помилка й каже:
-Антоніме, давай її у яму закинемо, вона там з голоду помре?
- Ну давай.
Понесли вони Мову, та й кинули у яму. Заплакала Мова. Побачив Синонім, що його коханої немає, та й пішов її шукати. Ходив він лісами, морями, степами, поки не побачив ту яму. Заліз він у ту яму, і врятував Мову.
Мова та Синонім одружились, а Помилка й Антонім зникли. Ніхто їх більше не бачив, та це й добре!
Сама природа подбала про те, аби все, що є в ній живим, було красивим. Красивий ліс, що вдягнувся в зелені шати, красиве поле соняшників, що повернули свої голівки до сонця — всюди присутня краса, що милує око.
Дитину змалечку привчають бачити й творити красиве, бо потворне не розвиває й не спонукає до злету думки, творчості, прагнень.
Красивими є не лише речі чи сама природа. Красивими є люди, особливо красиві своєю душевною красою. Бо такі люди добрі, привітні, вони ніби світяться зсередини. Такі люди тримають нашу землю, на них тримається весь світ, отже, саме така краса врятує світ. Це краса людяності, краса чистих почуттів, краса думок.
Командир Оренбурзького корпусу, певно побоюючись неприємностей за малюнки Шевченка, виконані для експедиції, запитує офіційно шефа жандармів Орлова, чи можна дозволити Шевченкові малювати під доглядом начальства. Орлов запитав про це царя, але цар не дав дозволу. Певно, з тих причин, коли Бутаков здав до штабу всі матеріали і альбом берегових видів Аральського моря, зроблений Шевченком, альбом та малюнки не були долучені до справи, тому що автор їх був політичним в’язнем, і Шевченко подарував їх офіцерові Карлові Герну в Оренбурзі, в домі якого жив і з яким був у добрих взаєминах.
Відповідь:
От якось прийшли до неї у гості два брати: Синонім та Антонім. Мова зраділа Синоніму, бо він допомагав їй по роботі, та так добре, що Помилка (Ворог Мови) не могла пройти, та щось накоїти. Ну а Антонім лежав на печі, бо не потрібен він був Мові. Наскучило Антоніму сидіти, та й пішов він до Помилки.
Прийшов він до неї та й каже:
- Помилко, дорогенька! Не потрібен я Мові, незлюбила вона мене! Я хочу тобі до щось їй накоїти.
- Антоніме, друже! Я така рада, що ти на моїй стороні! Я думаю ти знаєш, чого твій брат боїться найбільше?
- Знаю, знаю. Він кохає Мову, і не хоче, щоб він зробив так, щоб їй не сподобалось.
- Добре. У мене вже є ідеї!
Помилка й Антонім пішли у поле неправильних текстів, де Мова і Синонім працювали. Синонім так працював, що й не побачив, як його брат Мову викрав. Поніс Антонім Мову лісами й морями, широкими степами. Помилка й каже:
-Антоніме, давай її у яму закинемо, вона там з голоду помре?
- Ну давай.
Понесли вони Мову, та й кинули у яму. Заплакала Мова. Побачив Синонім, що його коханої немає, та й пішов її шукати. Ходив він лісами, морями, степами, поки не побачив ту яму. Заліз він у ту яму, і врятував Мову.
Мова та Синонім одружились, а Помилка й Антонім зникли. Ніхто їх більше не бачив, та це й добре!
Пояснення: