Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
ответ: - Настю, привіт!
- Ой, здрастуй, Олено.
- Я тебе вже стомилася шукати! Хотіла запитати дещо.
- Ну то питай, але скоріше, бо скоро дзвоник.
- Добре. Всі говорять, що ти багато читаєш.
- Ну полюбляю, а що?
- Та скоро канікули і не знаю, що мені робити. Набридло вже фільми та телепередачі дивитися. Подумала, може ти порадиш що почитати?
- Може й пораджу. Ти скажи мені ось що, подобаються українські чи зарубіжні письменники?
- Та я й не знаю. Мабуть зарубіжні.
- Ну тоді спробуй прочитати "Пригоди Тома Сойера" Марка Твена. Особисто мені сподобалось.
- Обов'язково прочитаю
-Тоді поділишся враженнями.
- Звичайно!
- Бувай.
- Ще раз дякую. Бувай!