Ми звикли називати себе й суспільство,до якого належимо,українською нацією. А що ж означає таке популярне сьогодні слово "нація”? Учені стверджують,що це - певний колектив людей,які мають спільне походження,спільну культуру. Однак найголовнішою ознакою,що дає право називатися нацією,є мова – найбільша духовна цінність українського народу.Не раз бувало,проходячи повз незначної кількості людей,до нас линуть такі вислови,які просто неприємно слухати. На жаль,сьогодні я все рідше і рідше зустрічаю людей,які володіють і вміють розмовляти рідною мовою.Мене,досить часто,цікавлять питання: чи вміємо ми спілкуватися?,чи ставимо собі за мету досягти успіху в певній справі за до доречно сказаного,вміло використаного ввічливого слова?, чи завжди усвідомлюємо силу свого слова?, чи остерігаємось завдати необережним словом душевної рани співрозмовников показують: не всі і не завжди.Живучи в постійному дефіциті добра,милосердя ми непомітно для себе спростили,збідніли етикет спілкування,засмітивши його нецензурною лексикою. Ця лексика вже так влилася в наше спілкування, що і у світі,напевно,не залишилося жодної людини,яка б нею не користувалася. Тема використання нецензурної лексики у мовленні дуже актуальна серед підлітків. Між ними побутує така думка,що вживання подібних слів до здобути визнання і у своїх однолітків, бо виявляється,що користуватися такими висловами стало модно. Та чи приємно нам слухати таку мову,де раз у раз проскакує "гостре слівце”? Думаю,що ні. І якщо навіть у підліткових компаніях це,можливо,до стати "своїм”, але аж ніяк не стане у пригоді,коли доведеться здобувати потрібну освіту чи зайняти гідне місце в конструкції суспільства. Вживання нецензурної лексики може призвести до того,що зможеш втратити найближчих друзів. Недарма давньогрецький філософ Піфагор говорив: "Бесіду варто вести так,щоб співрозмовників з ворогів робити друзями,а не друзів – ворогами”.Ми не повинні псувати свою мову нецензурною лексикою,адже це отруює спілкування і сприяє деградації суспільства,що неможливо для держави,яка прагне самовдосконалення.
Жила-була одна баба. Нікого в світі у неї не було, і жила вона дуже бідно. Стара з ранку до вечора пряла вату. Напрядет клубок і продасть - на ці гроші вона і жила.Ось скінчилася у баби вата, а нову не на що було купити. Сиділа баба і гірко плакала, скаржачись на свою частку. Так сильно плакала стара, що сльози потекли в неї струмками і перетворилися в річку ...Бабі здалося, що на цій річці швидко закрутилися млини, від пишних коробочок бавовни її двір перетворився на біле-пребелое поле ...До старій підлетіла сорока і сказала:- Шак-Шак-Шак! Матушка, не візьмеш мене сторожити твоє бавовняне поле?- Що ти за це візьмеш? - Спитала стара.- Шак-Шак-Шак! Мені вистачить половини врожаю з твого поля, - сказала сорока.- Іди! Чи не потрібна ти мені!На інший день підлетів до старої ворон.- Кар-кар-кар! Матушка, не візьмеш мене сторожити твоє бавовняне поле?- Що ти за це візьмеш? -Запитала Стара.- Кар-кар-кар! Мені вистачить половини врожаю з твого поля, - сказав ворон.- Іди! Чи не потрібен ти мені!Полетів ворон, підлетів до старої горобець.Щебечучи «чук-чук», він сідав то тут, то там.- Чого щебечешь «чук-чук»? Чого від мене хочеш? - Спитала стара.- Матушка, не візьмеш мене сторожити твоє бавовняне поле? - Запитав горобець.- Що ти за це візьмеш? - Спитала стара.- Чук-чук! Даси мені вати на костюм, і вистачить! - Сказав горобець. Стара дала горобця трохи вати.Воробей захопив вату дзьобом, поніс її до пряль і сказав:
В
Объяснение:
БурячИННя, гарбузИННя