Давали гроші — таляри биті, |людям дуже милі|, та дядько Лев заклявся на життя, що дуба він повік не дасть рубати. __ Мені здається часом, що верба, |ота стара|, |сухенька|, то — матуся. __ І снилися мені все білі сни: на сріблі сяли ясні самоцвіти, стелилися незнані трави, квіти, |блискучі|, |білі|... __ ...От і розбіглася на морі супротивна хвиля, а з теї хвилі вилетіли коні, як жар, |червоні|, |у червону колясу запряжені|... __ Ні, ти сам для мене світ, |миліший|, |кращий|, ніж той, що досі знала я, а й той покращав, відколи ми поєднались. __ Доню, давно готові шати для царівни, але вона десь бавилась, |химерна|, убравшися для жарту за жебрачку. __ І з долу вгору він до мене звів такий болючий погляд, |повний туги і каяття палкого|, без надії... __ Будуть приходити люди, |вбогі й багаті|, |веселі й сумні|, радощі й тугу нестимуть мені, їм промовляти душа моя буде. __ Леся Українка «Лісова пісня»
Объяснение:
Ще назва є, а річки вже немає.
Усохли верби, вижовкли рови,
і дика качка тоскно обминає
рудиментарні залишки багви.
І тільки степ, і тільки спека, спека,
і озерявин проблески скупі.
І той у небі зморений лелека,
і те гніздо лелече на стовпі.
Куди ти ділась, річенько? Воскресни!
У берегів потріскались вуста.
Барвистих лук не знають твої весни,
і світить спека ребрами моста.
Стоять мости над мертвими річками.
Лелека зробить декілька кругів.
Очерети із чорними свічками
ідуть уздовж колишніх берегів.