можна написать в инсту: @vika.strange
- Микола Бідняк, людина трагічної долі, художник, який,
попри тяжке каліцтво, став взірцем духовного і творчого подвигу
- Народився Микола Бідняк 1930 року в Торонто
- За 10 років до того
батько Миколи переселився в Канаду з буковинського села Ленківці (нині
передмістя Чернівців)
- доля завела родину до Німеччини
- там він натрапивши на польову міну, втратив обидві руки
- 1950 року юнак з батьками повернувся до Канади
- хист до малярства
- закінчив Інститут технології та мистецтва в Калгарі (провінція Альберта)
- доводилося затискувати пензель зубами чи між пальцями ноги
- він виконував дивовижні малярські та графічні роботи
- Працюючи по 16–18 годин на
добу, він створив понад 3,5 тисячі робіт
- Микола Бідняк створив ікони, портрети, пейзажі, натюрморти, обкладинки книг
- Ікони та світські твори Бідняка здобули світове визнання, експонувалися у США, Канаді, Мексиці, Іспанії, Швеції, Швейцарії,
Великобританії, Італії, Японії
- Художник мав престижні нагороди
- був членом Української спілки образотворчих митців
США й Канади, а також Міжнародної Асоціації
митців, що малюють вустами і пальцями ніг
- 1991 року він був обраний професором Львівської
академії мистецтв
- 1995 року Микола Бідняк
став лауреатом Державної премії України ім. Тараса Шевченка
- Кілька робіт митець передав Національному музею у Львові для постійно діючої
експозиції
- Як член світової Асоціації митців-інвалідів
Микола Бідняк виявляв турботу про інвалідів
України
Людина – істота і духовна, і матеріальна. Спокус навколо багато, приборкати пристрасть іноді дуже важко. Та й іти на компроміс із власним сумлінням не просто. Що ж має в людині переважати – матеріальне чи духовне? Де та золота середина?
Я згоден з тим, що людина – істота і матеріальна, і духовна. Чи має щось переважати над іншим, тут кожен вирішує для себе. Та чому обов’язково має виникнути конфлікт між матеріальними бажаннями людини та її сумлінням? Чи нема ів досягати мети, не зраджуючи духовних ідеалів? Чи насправді наш світ такий, що в ньому можна бути або багатим грошима, або внутрішньою красою? Я вважаю, що відповіді на всі ці питання мають бути негативними.
На мою думку, одна з основних задач життя людини – це віднайти внутрішню рівновагу, при якій можливим э задоволення матеріальних потреб без того, аби «втрачати душу». Духовне та матеріальне в людині має співіснувати гармонійно, так щоб розвиток одного допомагав розвиткові іншого. Буває, хтось зовсім не зацікавлений у грошах, згадаємо, наприклад, Григорія Сковороду, для якого щастя полягало у нематеріальних речах. А хтось інший любить гарні речі, хоче мати великий будинок, зручну та красиву автівку. І в цьому немає нічого поганого, якщо людина від цього щаслива. Вона розвивається, вчиться, працює заради цього. Звичайно, трапляються й «крайні випадки», наприклад, висміяні у творах «Сто тисяч» та «Хазяїн» І. Карпенко-Карого, де головні герої в погоні за наживою стають просто смішними та жалюгідними.
Звичайно, коли щось стає пристрастю, воно обмежує людину, бо вона нічого, крім об’єкту своїх бажань, не помічає. У такому стані можна зіпсувати відношення з близькими та пройти повз безлічі інших цікавостей у житті. Та спокуса буває не тільки матеріального плану. Можна піти на компроміс із сумлінням і через небажання образити чи зробити боляче, страх втратити чиєсь кохання тощо. Для мене, наприклад, дивина, що монахи доводять себе до фізичного виснаження заради наближення до бога.
Отже, я вважаю, що немає однозначної відповіді на це питання, бо всі люди різні. Добре, коли людина в змозі задовольнити всі свої потреби – і духовні, і матеріальні