Прощавай, початкова школо! Як часто ми не задумуємося над тим, що життя дуже коротке та швидкоплинне!Ще ніби зовсім недавно ми, невпевнені пташенята-першокласники тільки-но вилетіли з-під матусиного крила, полишили власне затишне гніздечко та й полинули у дорослий світ...
Чи думали ми тоді, що попереду перші прописи, літери, иведені нетвердою рукою, не одна клякса на носі від надмірних старань... А далі.. Що ж було далі?
А далі були перші сварки з однокласниками та перші секрети, така таємниця, яку варто берегти як зіницю ока ( наприклад, про те, що у тебе під ліжком живе домовичок і саме він робить з тобою математику :) ). Як же інакше? Ми йшли нелегкими навчальними сходинками довго - кожен рік, - і вже ще одна позаду. Зараз ми стоїмо аж на четвертій і рішуче заносимо ніжку на пяту - ми рішуче йдемо вперед, крок за кроком наполегливо просуваючись до заповітної мети. Якої? Цього я не можу вам сказати, бо у кожного вона своя, чи не так? Наприклад, мені хочется просто хочеться вчитись, здобувати нові знання.
Ми прощаємося із початковою школою. Та як же можна зараз не згадати тих, хто був із нами ці чотиири роки? Наших перших вчителів, які стали нам другими мамами й татами? Про тих, кому ми могли поплакатися через розбите болюче коліно чи через те, що "противний Алик з паралельного класу знову смикав за кіски"?..
Знаєте, можна багато чого сказати про прощання із початковою школою, проте я не можу, бо на віях тремтять непрохані сльози. Я не знаю, ким я стану, коли виросту, як навчатимусь далі, проте в одному я цілком впевнена: де б я не була, я назавжди збережу память про початкову школу у своєму серці, адже це - початок усього.
Ми, пташенята-жовторотики уже вибились у піря та летимо у свій перший дорослий вирій: ми вирушаємо до середньої школи і попереду - нові досягнення, захоплюючі відкриття, хвилююючі перемоги...
Проте давайте все ж таки усі памятатимемо, з чого усе почалося. Прощавай, початкова школо! Я тебе памятатиму!
Лелека. Дмитро Павличко. Вірш Ходить бузько по мочарах У червоних чоботярах, Дивиться в прозору воду, Ганить жаб’ячу породу: “Боже, як мені набридло Це моє болотне їдло, Ці витрішкуваті жаби Без найменшої приваби! Десь читав я, що французи Жаб їдять, як чорногузи. Але в них ті жабенята – Тільки на великі свята. Ну, а я ж у свята й будні Їм створіння ці паскудні; на вечерю й на сніданок Я ковтаю цих поганок. А в обід на перше й друге – Холодушки й зеленуги. Так навчився з лелечати, Та пора вже з цим кінчати. Геть ненависну дієту! Краще їсти з очерету листя! Все! Доволі! Крапка!” Втім, поглянув – скаче жабка. Ось вона! – завмер лелека. Придивляється здалека І підходить неквапливо Він до неї – “Що за диво ?! Не така вона й почварна, Просто навіть дуже гарна. Очі завеликі трішки, Та зате які там ніжки! Граціозна, наче скрипка, Жабка-лапка, жабка-рибка. Викупана, чиста, свіжа, Рай солодкий, а не їжа!” І дієту він ламає: Клац! – і жабки вже немає.
Прощавай, початкова школо! Як часто ми не задумуємося над тим, що життя дуже коротке та швидкоплинне!Ще ніби зовсім недавно ми, невпевнені пташенята-першокласники тільки-но вилетіли з-під матусиного крила, полишили власне затишне гніздечко та й полинули у дорослий світ...
Чи думали ми тоді, що попереду перші прописи, літери, иведені нетвердою рукою, не одна клякса на носі від надмірних старань... А далі.. Що ж було далі?
А далі були перші сварки з однокласниками та перші секрети, така таємниця, яку варто берегти як зіницю ока ( наприклад, про те, що у тебе під ліжком живе домовичок і саме він робить з тобою математику :) ). Як же інакше? Ми йшли нелегкими навчальними сходинками довго - кожен рік, - і вже ще одна позаду. Зараз ми стоїмо аж на четвертій і рішуче заносимо ніжку на пяту - ми рішуче йдемо вперед, крок за кроком наполегливо просуваючись до заповітної мети. Якої? Цього я не можу вам сказати, бо у кожного вона своя, чи не так? Наприклад, мені хочется просто хочеться вчитись, здобувати нові знання.
Ми прощаємося із початковою школою. Та як же можна зараз не згадати тих, хто був із нами ці чотиири роки? Наших перших вчителів, які стали нам другими мамами й татами? Про тих, кому ми могли поплакатися через розбите болюче коліно чи через те, що "противний Алик з паралельного класу знову смикав за кіски"?..
Знаєте, можна багато чого сказати про прощання із початковою школою, проте я не можу, бо на віях тремтять непрохані сльози. Я не знаю, ким я стану, коли виросту, як навчатимусь далі, проте в одному я цілком впевнена: де б я не була, я назавжди збережу память про початкову школу у своєму серці, адже це - початок усього.
Ми, пташенята-жовторотики уже вибились у піря та летимо у свій перший дорослий вирій: ми вирушаємо до середньої школи і попереду - нові досягнення, захоплюючі відкриття, хвилююючі перемоги...
Проте давайте все ж таки усі памятатимемо, з чого усе почалося. Прощавай, початкова школо! Я тебе памятатиму!