Моя розповідь буде про птахів, точніше, про одного з них. Я розкажу про дятла. Одного разу я поїхав до родичів у село. Там я гуляв у їхньому саду, великому та старому.І ось, під час моєї прогулки, я почув голосне: “Тук-тук!” . А потім пролунало чітке рипіння дверей: “Тр-р-р!”. Немовби хтось постукав, і для нього самі відчинилася старі та незмащені дер'евяні двері. Але у садку навколо мене ніяких дверей, звісно, не було! Я почав здивовано озиратися, а тим часом звук пролунав ще раз, над самою моєю головою.Аж тоді я побачив, як щось червоне майнуло на стовбурі дерева. Я здогадався, що це дятел. У тіні старої розлогої яблуні спочатку можна було помітити тільки червоний капелюшок птаха. Чорно-біле пір'я дятла я побачив пізніше, коли очи звикли до тіні.Бачити дятла перший раз у житті для мене було так несподівано! До того ж на старому стовбурі дятел виглядав дуже нарядно. Відтак, я аж завмер на місці від подиву та захоплення.Птах-трудівник старанно перебирався по стовбуру то сюди, то туди. Довгим дзьобом він стукав по дереву та прислухався. А відчувши шкідника, що сховався під корою, встромляв у дерево дзьоба та видавав своє фірмове: “Тр-р-р!”. Побачивши мене, дятел кумедно повертів голівкою в червоній шапочці, трохи почекав. Оскільки я не намагався вилізти на його дерево, цей працьовитий птах спокійно продовжив свою справу.Я довго гав за дятелом, аж поки він перелітів на інше старе дерево. У високій густій кроні абрикоси його вже не стало видно. Але я ще довго чув: дятел продовжував працювати.
Я не розумію, як можуть деякі хлопці обламувати на деревах живі гілки, калічити кущі. Ще коли я був зовсім маленький, мама, гуляючи зі мною, звертала мою увагу на красу природи. І могутній дуб-велетень, і кучерявий клен з п'ятипалим листям, і струнка замислена берізка — вони ж просто казкові істоти. Хтось колись посадив саджанці, доглядав їх. Скільки років минуло, перш ніж виросли ці красені!
Нещодавно у нашому дворі екскаватор випадково зачепив дерево і зламав його. Перед вікнами зробилося якось порожньо і незатишно. «Нічого, синку, — сказав тато. — Скоро ми посадимо тут молоденьке деревце». Тато нагадав мені, що пересаджувати дерева треба восени або навесні, коли дерево .ще спить. Адже завжди можна ненароком пошкодити його корені.
Одного осіннього ранку, поки я ще спав, тато привіз маленький прутик з декількома гілочками. Коріння було дбайливо обгорнуте мішковиною. Після сніданку ми вибрали місце у дворі, працюючи по черзі, викопали досить глибоку яму. Тато старанно розпушив землю. Я обережно тримав саджанець, тато обережно обсипав землею його корені. Ми трохи вирівняли стовбур, досипали решту землі, зробили лунку. Потім я полив наше деревце. Тепер залишилось лише чекати.
Навесні з'явилися бруньки, потім маленькі листочки спочатку на кущах, потім на деревах. Наше дерево стояло голе, наче мертве. Мені вже здалося, що воно не оживе. Але... Одного дня я побачив, що бруньки наче трохи набубнявіли. А потім... Не повірите, за одну ніч усе змінилося.
«Це буде красуня липа», — сказав тато, коли вранці ми побачили на дереві маленькі листочки. Отже, перше дерево у своєму житті я вже посадив. А якою прекрасною стане наша Земля, якщо кожна людина зробить те саме — посадить одне дерево, а ще краще — два або три!