Не зневажай людину в старості.
Буває так, що нам, молодим, важко змиритись, що наші бабусі чи дідусі не розуміють тих слів, що ми говоримо? Крім того, їм важко звикнути користатись технічними новинками. Однак, незважаючи на це, в них є дещо цінне - мудрість та невід'ємна доброта. Чи бачили Ви колись свою бабусю злою? Я ні, і це не дивно, адже для них ми завжди будемо найулюбленішими внуками. А скільки повчальних історій вони можуть розказати! Аж заховлення переповнює!
Вони прожили довше за нас і їх поради влучні,хоча іноді і здаються смішними (наприклад, надягнути шапку при +4). Варто зрозуміти, що за цими порадами - досвід, турбота та любов.
А коли ти бачиш старенького в транспорті, що ти відчуваєш? А якщо це твій дідусь? Вони хочуть жити, ходити і радіти життю, тому часто їздіть у транспорті. Вони їздіть на базар для такого або такої як і ти, що вн або вона змогли відпочити після занять вдома і не думати про їжу. Їм важко,але вони не здаються, тому, думаю, тобі ж не буде важко уступити місце?
А на останок: подумай про себе. Як ти хочеш, щоб до тебе відносились, коли ти станеш стареньким чи старенькою?
Объяснение:
Повага - це визнання чужої мудрості, звитяги, незалежності. Якщо в людини вони є, її поважають незалежно від віку - хоч п"ятирічну дитину, хоч сторічну бабусю. Але нажаль, літні люди потребують частіше не поваги, а безмірного співчуття і любові: бо безпорадність і обмеженість дитини проходять, а старенькі з кожним роком (або й місяцем) стають все немічнішими. І їм потрібна, навпаки, поблажлива опіка більш шанованої людини. Розумні батьки змалечку передають дітям уміння бути найзавзятішими в сім"ї. А от ті, хто не вчить дітей бути дорослими і турботливими (а це - складна наука), в першу чергу самі ж і потерпають од їх інфантилізму.